Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан, який діє по даний час. На жаль, війна вносить свої корективи в наші життя. Визнання особи безвісти відсутньою стала реальністю, тому підготували для Вас правове розяснення з цього приводу.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.
Згідно з ч. 1.ст. 293 ЦПК України, окреме провадження — це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Безвісна відсутність, — це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування). При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місцезнаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.
Відповідно до ст. 43 ЦК України, фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місті її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.
Згідно з ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце перебування — адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання — житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад, до якого включаються: а) відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання; б) відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості; в) сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної або з дня, визначеного відповідно до частини другої статті 43 ЦК України; г) наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою. При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.
Також належить враховувати, що визнання судом у встановленому законом порядку фізичної особи безвісно відсутньою (стаття 43 ЦК України) жодним чином не свідчить про смерть такої особи, так і не виключає самої можливості смерті. Зазначене зумовлює одночасну наявність двох припущень щодо двох взаємовиключних життєвих станів безвісно відсутньої фізичної особи (особа жива, особа померла) (Постанова Верховного Суду від 28.02.2018 року у справі № 317/3139/15-ц).
При визнані фізичної особи безвісно відсутньою настають правові наслідки, визначені ст. 44 ЦК України.
Відповідно до ст. 306 ЦПК України, у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи.
Таким чином, з аналізу вказаних правових норм, для визнання фізичної особи безвісно відсутньою слід встановити кілька юридичних фактів у їх сукупності, а саме: 1) відсутність особи в місці її постійного проживання (тобто за місцем реєстрації) протягом тривалого часу; 2) відсутність відомостей про місце знаходження такої особи в місці її постійного проживання і неможливість їх одержання усіма доступними способами та вжитими заходами; 3) закінчення одного року з моменту одержання останніх відомостей про місце перебування даної особи; 4) визнання причин, через які заявник просить визнати фізичну особу безвісно відсутньою, юридично поважними.
Визнання військовослужбовця безвісно відсутнім або оголошення померлим чи встановлення факту смерті військовослужбовця здійснюється в порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України, за заявою начальника органу, де проходив службу військовослужбовець або у розпорядженні якого він перебував, якщо з такою заявою до суду не звернулися інші особи.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦК України, у разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць — перше січня наступного року.
За змістом Постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2021 у справі № 363/360/18 (провадження № 61-19779св19) виникнення справ про визнання громадян безвісно відсутніми зумовлені необхідністю захисту майнових прав громадян, справи про правовий статус яких розглядається судом, захистом інтересів осіб, які мають певні правовідносини з особою, тривала відсутність якої позбавляє їх можливості користуватись своїми правами.
Разом з тим, у Постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 467/1274/18 (провадження № 61-10753св20) вказано, що при розгляді справ вказаної категорії судам слід, крім іншого, з`ясовувати, чи може бути відсутність особи умисною, тобто чи не переховується вона від правоохоронних органів з метою уникнення юридичної відповідальності.
Подібний висновок висловлено у Постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 461/424/15-ц (провадження № 61-35636св18).
Міністерство оборони України або відповідні військові частини підлягають залученню до участі у справах про оголошення військовослужбовця померлим або визнання його безвісно відсутнім під час встановлення юридичного факту смерті військовослужбовця.
Згідно з ч. 1 ст. 309 ЦПК України, у разі одержання заяви про появу фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою, або відомостей про місцеперебування цієї особи суд за місцеперебуванням особи або суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою, призначає справу до слухання за участю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Заяву може бути подано особою, яку було визнано безвісно відсутньою, або іншою заінтересованою особою.
Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 46 ЦК України, фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.
Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті. Спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п`яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв`язку з відкриттям спадщини. Нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження (ст. 47 ЦК України).
Пункт 13 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення » звертає увагу суду на необхідність відрізняти оголошення фізичної особи померлою від встановлення факту смерті особи. Оголошення фізичної особи померлою — це ствердження судовим рішення припущення про смерть даної особи, тобто констатація високого ступеня ймовірності смерті. Встановлення факту смерті особи можливо, якщо суд на підставі незаперечних доказів ствердить, тобто доведе обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, обставини, за яких настала смерть і факт неможливості реєстрації органом державної РАЦС факту смерті. У цих справах суд визнає днем смерті громадянина, оголошеного померлим, день його гаданої смерті, якщо він пропав безвісті за обставин, які загрожували смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку, а в інших випадках днем смерті вважається день набрання законної сили рішення суду про оголошення громадянина померлим.
Аналізуючи норми права, приходимо до висновку, що підставою для оголошення особи померлою є не факти, які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи.
Згідно з положеннями статті 305 ЦПК України заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.
Наслідки визнання особи безвісно відсутньою
Над майном особи, яка визнана безвісно відсутньою, а також особи, зниклої безвісти, встановлюється опіка (ст. 44 ЦК).
На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку.
Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти, приймає виконання цивільних обов’язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах.
Опікун надає за рахунок майна такої особи утримання тим, кого особа, що визнана безвісно відсутньою, за законом зобов’язана утримувати.
У випадку, коли один із подружжя визнаний безвісно відсутнім, то шлюб розривається державним органом реєстрації актів цивільного стану за заявою іншого з подружжя.
Усиновлення дитини проводиться без згоди того з батьків, хто визнаний безвісно відсутнім.
Наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.
Однак, спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п’яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв’язку з відкриттям спадщини.
У випадку оголошення особи померлою також припиняється шлюб.
У разі потреби в консультації чи правової допомоги, звертайтесь за тел.:097-754-79-48
З повагою, адвокат Єфімова Л.Я.
Далее
Що таке виконавчий напис нотаріуса знають вже майже всі, якщо не знають, то, хоча б чули про нього. Нагадаю, Виконавчий напис нотаріуса – це розпорядження нотаріуса щодо стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, здійснене на документах, що встановлюють заборгованість.
Користуючись даним положенням, фінансові компанії масово звертаються до нотаріусів, отримують написи та примусово їх виконують через виконавчу службу. Як правило, боржник дізнається про суму боргу та стадію виконання напису вже, коли процес запущено.
25 серпня 2022 року набрав чинності Закон від 27 липня 2022 року № 2455-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності приватних виконавців та примусового виконання судових рішень, рішень інших органів (посадових осіб) у період дії воєнного стану».
Відповідно до Закону в період дії воєнного стану забороняється примусове виконання виконавчих написів нотаріусів.
Обізнані особи відразу звертуються за допомогою до адвокатів та визнають виконавчі написи такими, що не підлягають виконанню. В свою чергу, як забезпечення позову, зупиняють відкрите виконавче провадження.
Проте, трапляються такі випадки, коли певна сума вже стягнута на користь фінансової компанії.
Сьогодні поговоримо про те, чи є можливість повернути стягнуті кошти.
Відразу заспокоємо, так, така можливість прямо передбачена нормами законодавства.
Як це зробити?
У разі, якщо у позовній заяві про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню не заявлено вимоги про повернення стягнутих коштів боржнику, необхідно звернутись із самостійним позовом до стягувача та вимагати повернути безпідставно набуті кошти.
Розповім Вам із своєї адвокатської практики, чим у такому випадку керуюсь я, звертаючись із позовом про повернення безпідставно набутого майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 1212 Цивільного кодексуУкраїни (далі — ЦК України) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.
