Опубликовано admin 3 Сен 2018 в Новости судебной практики | Нет комментариев
Між державним підприємством та державним виконавцем виник спір щодо виконання рішення суду про стягнення з ДП на користь особи середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
У рішенні суду, що виконувалось, не було зазначено, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральна шкода стягнута без урахування податків і зборів.
Але з розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу боржник утримав податок на доходи фізичних осіб та військовий збір та з розміру моральної шкоди ДП утримало податок на доходи фізичних осіб.
Підприємство-боржник вважало рішення суду виконаним в повному обсязі, а державний виконавець списав грошові кошти з рахунку боржника.
Боржник просив суд визнати незаконними дії головного державного виконавця, щодо винесення постанови про арешт грошових коштів боржника; скасувати постанову та зобов’язати повернути на рахунок ДП грошові кошти.
Суди першої та апеляційної інстанції у задоволенні скарги підприємства відмовили. Суди встановили, що грошові кошти, визначені рішенням суду, як сума, що підлягала стягненню на користь особи, в повному обсязі сплачена не була, а тому дії державного виконавця зі списання грошових коштів були правомірними.
КЦС ВС скасував рішення судів попередніх інстанцій, а скаргу ДП на дії державного виконавця задовольнив.
Суд касаційної інстанції зазначив, що системний аналіз пункту 3 розділу ІІІ постанови Кабінету Міністрів України від 05 лютого 1995 року № 100 дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів.
Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.
А відрахування податків і обов’язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.
КЦС ВС також виходив з того, що захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв’язку з посяганням на її трудові права та інтереси.
Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин, тому обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності та при визначенні її розміру враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров’ю.
При цьому, відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПК України.
Якщо особа відшкодовує (виплачує, надає) на користь фізичної особи моральну шкоду, така особа виступає щодо такої фізичної особи податковим агентом та зобов’язана утримати і перерахувати податок зі суми такого доходу.
Так суд касаційної інстанції дійшов висновку, що ДП при виконанні судового рішення діяло відповідно до вимог податкового законодавства та як податковий агент та обґрунтовано утримало із визначеної судом суми податок і збір, а державний виконавець безпідставно списав з ДП грошові кошти, які суд касаційної інстанції зобов’язав повернути підприємству (постанова від 18.07.2018 у справі № 359/10023/16-ц).