Податковий дайджест: судова практика в податкових спорах

Штраф за несвоєчасне декларування контрольованих операцій (трансфертне ціноутворення)

У даній справі, платник податків 29.09.2017 р. подав Уточнюючий звіт про контрольовані операції за 2016 р. (далі — «Уточнюючий звіт про КО»), у якому уточнив суму контрольованих операцій (далі — «КО») по одному з контрагентів (різниця — менше 5 тис.грн.). Дане уточнення обґрунтоване тим, що Звіт про КО за 2016 рік (далі — «Звіт про КО») містив технічну помилку, допущено у зв’язку із курсовими різницями.

У свою чергу податковий орган застосував штрафні санкції на підставі п. 120.4 ст. 120 Податкового кодексу України (далі — «ПК України»), а саме за несвоєчасне декларування КО у Звіті про КО, обґрунтовуючи тим, що виявлення помилок у Звіті про КО можливе лише виключно в межах строку на подачу основного звіту, що платником податків дотримано не було.

На думку платника податків, чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство передбачало можливість виправлення помилок в Звіті про КО шляхом подання Уточнюючого звіту про КО, як до закінчення терміну звітування, так і після, а тому подання Уточнюючого звіту про КО не може розглядатися як «несвоєчасне декларування» і не може тягти за собою застосування штрафних санкцій, передбачених п. 120.4 ст. 120 ПК України.

Підтримуючи наведену позицію, Харківський окружний адміністративний суд виходив з того, що абз. 6 пп. 39.4.2 п. 39.4 ст. 39 ПК України у редакції від 21.12.2016 р., чинній на момент подання Уточнюючого звіту з КО, встановлював, що подання платником податку уточнюючого звіту про контрольовані операції не звільняє його від відповідальності, передбаченої саме пп. 120.3 ст. 120 ПК України, а не п. 120.4 ст. 120 ПК України. Відтак, суд дійшов висновків про відсутність у діях платника податків ознак правопорушення, передбаченого пп. 39.4.2 п. 39.4 ст. 39 ПК України та не вбачає підстав для застосування штрафної санкції за п. 120.3 ст. 120 ПК України.

Із таким висновком не погодився Харківський апеляційний адміністративний суд, який у Постанові від 12.07.2018 р., зазначив, що платника податків притягнуто до відповідальності не за п. 120.3 ст. 120 ПК України, а за п. 120.4 ст. 120 ПК України, тому колегія суддів вважає помилковими посилання суду першої інстанції на п. 120.3 ст. 120 ПК України. Також суд роз’яснює, що податкові органи, починаючи з 01.01.2017 р., мають право застосовувати штрафні санкції за несвоєчасне подання звіту, передбачені п.120.4 ст. 120 ПК України.

Апеляційний суд також використав положення абз. 6 пп. 39.4.2 п. 39.4 ст. 39 ПК України (у редакції від 07.12.2017 р.), який прямо передбачає, що подання платником податку уточнюючого звіту про контрольовані операції не звільняє від відповідальності, передбаченої підпунктами 120.3 та 120.4 статті 120 цього Кодексу

Суд апеляційної інстанції не погодився із аргументом платника податків про те, що в даному випадку мала місце технічна помилка через курсові різниці. Суд послався на пп. 39.4.2 п. 39.4 ст. 39 ПК України, згідно із яким платник податку має право подати уточнюючий звіт у разі, якщо ним виявлено, що у раніше поданому звіті про контрольовані операції інформація надана не в повному обсязі, містить помилки або недоліки.

Наразі у справі відкрите касаційне провадження.

Детальніше — у Рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2018 р. у справі № 820/644/18 та у Постанові Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018 р. у справі № 820/644/18.

Факт наявності вироку, ухваленого на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій

У категорії податкових спорів щодо так званих «нереальних правочинів» податкові органи обґрунтовують безтоварність господарських операцій платника податків з його контрагентами, посилаючись на обвинувальні вироки щодо посадових осіб таких контрагентів.

Висновок податкових органів лаконічний: якщо наявний обвинувальний вирок за ст. 205 «Фіктивне підприємництво» Кримінального кодексу України щодо керівника підприємства-платника податків, то всі господарські операції такого платника податків є нереальними. Наведена позиція не є новою в судовій практиці. Остатньо її підтримав і Верховний Суд: Постанова від 16.01.2018 р. у справі № 2а-7075/12/2670 та Постанова від 06.02.2018 р. у справі № 826/6986/14.

Той же Верховний Суд займає протилежну позицію, коли справа стосується вироків, ухвалених на підставі угод. Зокрема, Верховний Суд у Постановах від 29.03.2018 р. у справі № 826/3498/15 та від 04.09.2018 р. у справі № 826/18952/14 зазначив, що сам факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з урахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Тобто, суд повинен дослідити, чи встановлено у вироку відомості, які б свідчили про здійснення платником, щодо якого винесено вирок, нереальної господарської діяльності у правовідносинах з конкретним контрагентом.

Детальніше — у постановах Верховного Суду від 29.03.2018 р. у справі № 826/3498/15 та від 04.09.2018 р. у справі № 826/18952/14.

Платники податку не зобов’язані коригувати фінансовий результату при виплаті роялті на користь інститутів спільного інвестування

В аналізованій справі податковий орган притримувався позиції, що при виплаті роялті на користь інститутів спільного інвестування (далі — «ІСІ»), платник податків повинен був збільшити фінансовий результат на суму витрат по нарахуванню таких роялті відповідно до пп. 6 пп. 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 ПК України. Ключовим аргументом такого підходу є те, що ІСІ віднесено до переліку юридичних осіб, які звільненні від оподаткування податком на прибуток підприємств (далі — «ПнП») або сплачують його за меншою ставкою, ніж базова.

Платник податків свою позицію обґрунтовував тим, що ІСІ не є юридичними особами, які звільненні від оподаткування ПнП або сплачують його за меншою ставкою, ніж базова, тому при виплаті роялті на їхню користь платник податків не повинен збільшувати фінансовий результат на суму витрат по нарахуванню таких роялті відповідно до пп. 6 пп. 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 ПК України.

Розглядаючи дану справу, Верховний Суд у Постанові від 26.06.2018 р. у справі № 825/1830/17 стає на сторону платника податків. Свою позицію аргументує тим, що ПК України не містить положень, відповідно до яких ІСІ звільняються від сплати ПнП або сплачують його за ставкою меншою, ніж базова, а передбачає лише звільнення від оподаткування коштів спільного інвестування.

Додатково Верховний Суд зазначає, що лише доходи від здійснення операцій з активами ІСІ не враховуються при визначенні об’єкта оподаткування ПнП. Звідси, звільнення деяких коштів від оподаткування не має наслідком звільнення юридичної особи від сплати ПнП з інших доходів, які не виведені з-під оподаткування.

Таким чином, Верховний Суд приходить до висновку, що ІСІ є платниками ПнП на загальних підставах, що свідчить про відсутність обов’язку у їхніх контрагентів збільшувати фінансовий результат на суму витрат по нарахуванню роялті на користь ІСІ.

Детальніше — у Постанові Верховного Суду в справі № 825/1830/17 від 26.06.2018 р.