Опубликовано admin 17 Дек 2018 в Новости судебной практики | Нет комментариев
Наявність рішення про дострокове задоволення вимог кредитора, яке боржник виконав у повному обсязі, не є підставою для подальшого нарахування процентів та пені. Такий висновок зробив ВС в постанові №639/3156/16-ц.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова 26 вересня 2018 року м.Київ №639/3156/16-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — ВИСОЦЬКОЇ В.С.,
суддів: ЛЕСЬКО А.О., ПРОРОКА В.В., СІМОНЕНКО В.М., ФАЛОВСЬКОЇ І.М. (суддя-доповідач),
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 21.11.2016 та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20.03.2017,
ВСТАНОВИВ:
<…> У квітні 2016 року ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» звернулося до суду з позовом до Особи 1, Особи 2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 31.08.2007 між акціонерно-комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та Особою 1 укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу, відповідно до умов якого позичальник отримав кошти у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі $35720 зі сплатою 12% річних за користування кредитом з кінцевим терміном повернення 29.08.2014. Кредитне зобов’язання позичальника було забезпечено договором поруки, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» і Особою 2. 20.04.2015 між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу, відповідно до умов
якого право вимоги за договором про надання споживчого кредиту від 31.08.2007 перейшло до позивача. Станом на дату укладення договору факторингу сума заборгованості Особи 1 перед новим кредитором — ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» становить 362846,33 грн., з яких: 261658,62 грн. — сума простроченого основного боргу, 8721,87 грн. — сума нарахованих процентів, 92465,84 грн. — сума прострочених процентів. 12.02.2016 на рахунок ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» перераховано 139727,72 грн. у рахунок часткового погашення кредиту Особи 1, тому сума непогашеної заборгованості становить 223118,61 грн., яку просив стягнути позивач.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 21.11.2016 позов задоволено. Стягнуто у солідарному порядку з Особи 1, Особи 2 на користь ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» заборгованість у розмірі 223118,61 грн. Стягнуто у дольовому співвідношенні з Особи 1, Особи 2 на користь ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» 3346,79 грн. судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі не виконали свого обов’язку щодо сплати
кредиту та відсотків, тому виникла заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню на користь нового кредитора.
Ухвалою АСХО від 20.03.2017 заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 9.07.2014 про стягнення кредитної заборгованості у справі №639/2948/14-ц, яке набрало законної сили 28.07.2014, відповідачами було виконано лише 12.02.2016, тому кредитор правомірно нараховував після ухвалення цього рішення проценти згідно з умовами кредитного договору.
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, Особа 1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішенням суду, яке набрало законної сили, стягнуто заборгованість за кредитним договором. Вказане рішення виконано у повному обсязі, тому відсутні підстави для повторного стягнення кредитної заборгованості. Заміна кредитора у зобов’язанні не породжує кредитної заборгованості за зобов’язанням, яке виконано. Разом з тим ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» було відомо про вказане судове рішення, проте воно безпідставно нарахувало кредитну заборгованість. Отже, позичальник виконав свої кредитні зобов’язання у повному обсязі, підстави для нарахування нової заборгованості відсутні.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
У ч.3 ст.3 ЦПК визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною 1 ст.402 ЦПК визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст.400 цього кодексу.
Відповідно до вимог чч.1 і 2 ст.400 ЦПК під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Суди встановили, що 31.08.2007 АКІБ «УкрСиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту та
заставу транспортного засобу, відповідно до умов якого позичальник отримав кошти у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі $35720 зі сплатою 12% річних за користування кредитом з кінцевим терміном повернення 29.08.2014.
Кредитні зобов’язання позичальника були забезпечені договором поруки від 31.08.2007, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» і Особою 2.
20.04.2015 між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу, відповідно до умов якого право вимоги за договором про надання споживчого кредиту від 31.08.2007 перейшло до позивача.
Встановлено, що заочним рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 9.07.2014 в справі № 639/2948/14-ц стягнуто з Особи 1 та з Особи 2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 31.08.2007 у розмірі $14879,73, що, за курсом НБУ станом на 12.03.2014, еквівалентно 138344,28 грн., з яких: $12425,82 (що еквівалентно 115529,06 грн.) — заборгованість за кредитом, у тому числі прострочена $9874,54;
$1457,74 (що еквівалентно 13533,34 грн.) — заборгованість за процентами, у тому числі прострочена заборгованість у розмірі $1253,57; $956,83 (що еквівалентно 8896,11 грн.) — пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; $39,34 (що еквівалентно 365,77 грн.) — пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами.
Як убачається із заочного рішення, банк стягнув з позичальника та поручителя заборгованість за кредитним договором у повному обсязі (тіло кредиту, нараховані проценти та неустойку) на підставі розд.6 «Порядок дострокового повернення кредиту за вимогою банку» договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу від 31.08.2007.
Відповідно до постанови Жовтневого відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції про закінчення виконавчого провадження від 24.09.2015 вищевказане рішення суду від 9.07.2014 виконано, боржником сплачено суму боргу за виконавчим документом.
Відповідно до ст.599 ЦК зобов’язання припиняється
виконанням, проведеним належним чином.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто при зверненні з позовом про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог. Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.
З установлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин убачається, що Особа 1 довів погашення ним боргу за кредитним договором. Натомість позивач не надав жодних доказів щодо наявності іншої заборгованості позичальника за цим кредитним договором.
Кредитор знову нарахував Особі 1 заборгованість станом на день звернення до суду із цим позовом (6.04.2016) у розмірі 223118,61 грн., а саме: 362846,33 грн. (сума заборгованості станом на укладення договору факторингу від 20.04.2015) за відрахуванням 139727,72 грн. (сума перерахованих 12.02.2016 на користь позивача коштів у рахунок
погашення заборгованості).
У матеріалах справи відсутній розрахунок вищевказаних сум заборгованості за кредитним договором, не зазначено періоду їх нарахування.
Відповідно до ч.1 ст.1048 та ч.1 ст.1054 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав у повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.
У такому разі положення абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня
повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред’явлення до позичальника вимог згідно з ч.2 ст.1050 ЦК.
Статтею 1050 ЦК передбачено: якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього кодексу.
За змістом ч.2 ст.625 ЦК, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов’язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.
Отже, з припиненням основного зобов’язання припиняється і забезпечувальне зобов’язання.
Таким чином, якщо за рішенням суду стягнуто заборгованість за кредитним договором у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов’язання відповідно до ч.2 ст.625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів.
Отже, суди дійшли помилкового висновку про правомірність нарахування відповідачам вищевказаної заборгованості після фактичного виконання позичальником своїх кредитних зобов’язань.
За таких обставин підстави для покладення на відповідачів солідарного обов’язку сплатити на користь позивача відсотки за користування кредитними коштами та суми простроченого основного боргу станом на 6.04.2016 у розмірі 223118,61 грн. відсутні.
Вказані вище висновки узгоджуються з правовою позицією Великої палати ВС, викладеною у
постановах №14-10цс18 від 28.03.2018 та №14-154цс18 від 4.07.2018.
Судами неправильно застосовані вищенаведені норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Згідно з ч.3 ст.400 ЦПК суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч.1 ст.412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржені судові рішення
підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст.141 ЦПК).
Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні заявлених позовних вимог відмовлено, то судові витрати покладаються на позивача.
Отже, на користь Особи 1 з ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» необхідно стягнути 7697,60 грн. (3681,46 грн. + 4016,14 грн.) судового збору (за подання апеляційної та касаційної скарг).
Керуючись стст.400, 402, 409, 412, 416 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.Заочне рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 21.11.2016 та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20.03.2017 скасувати, ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до Особи 1, Особи 2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на користь Особи 1 7697,60 грн. судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
