Опубликовано admin 1 Фев 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Кількість шлюбів з іноземцями стрімко зростає. Так само як і чисельність сімейних сварок, унаслідок яких один з батьків наважується таємно вивезти дитину в іншу країну. Що легше — повернути дитину з-за кордону чи сховати в Україні?
Розшук, мирні процедури, медіація
Гаазькі конвенції 1980 та 1996 років діють в Україні з 2006-го, тож за цей час було напрацьовано великий досвід їх застосування, а також ухвалено низку резонансних судових рішень. Експерти у свою чергу стверджують, що в питанні повернення викраденої дитини людський фактор важливіший за норми закону. Про це адвокати говорили на засіданні комітету з цивільного, сімейного та спадкового права Асоціації правників України.
Протягом 12 років, що гаазькі конвенції діють на території України, до Міністерства юстиції звертаються батьки з метою повернення дітей, яких другий з подружжя вивіз за кордон. Статистика свідчить, що кількість справ, з якими звертаються з-за кордону до України, майже збігається з кількістю справ щодо повернення дітей в нашу державу.
Процес повернення дитини досить складний. Незважаючи на те що країни, які приєдналися до гаазьких конвенцій 1980 та 1996 років, повинні дотримуватися єдиних умов щодо сприяння в поверненні дитини до юрисдикції, в котрій вона перебувала, різниця в законодавстві дуже впливає. Так, однією з істотних перешкод є постійні ротації в державних органах країн ЄС, адже новим співробітникам потрібен час, щоб розібратися в обставинах справи, що завжди складно.
Однак потрібно пам’ятати, що найголовніше — це інтереси дитини, тому краще не доводити справу до суду та вирішувати все мирним шляхом. Інститут медіації добре розвинений як у США, так і країнах ЄС, і завдяки прогресивному законодавству батьки там легше йдуть на примирення. Так, у Німеччині рівень правової культури надзвичайно високий, що зумовлено великими правами, які надані суду та виконавцям. Батько, який відмовляється передати самовільно вивезену дитину, може отримати не лише штраф у розмірі €10—12 тис., але й більш серйозні проблеми.
Знайдуть усіх
«Проблема невиконання рішень роздута», — вважає О.Зозуля. Під час засідання комітету вона поділилася своїми висновками: якщо дитину перемістили до якоїсь із країн ЄС — її обов’язково знайдуть, а судді вміють так поговорити з батьками, що й примусового виконання рішення не потрібно.
Завдяки широкому колу повноважень, якими наділені судді, вони тримають всі справи під особистим контролем. Наприклад, судді в Німеччині не закривають справу доти, доки не впевняться у цілковитому виконанні всіх умов рішення. Крім того, вони можуть дозволити виконавцям працювати у нічний час або ж у вихідні.
Так, в одній зі справ про повернення дитини в Україну виконавцям було дозволено вночі сісти на гелікоптері на злітну смугу біля хоспісу, де переховувалася матір із сином, та забрати сплячу дитину. Так само виконавець може ввійти до будь-якого приміщення і, якщо двері не відчиняють добровільно, — викликати слюсаря.
Труднощі в більшості випадків виникають у мусульманських країнах, національне законодавство яких передбачає дискримінацію прав батьків. Навіть якщо дитину на певний час і повертають в Україну, то після розлучення мати втратить її назавжди. Багато проблем і з розшуком дитини, яку переховують в Україні.
Бермудський трикутник
Поліція не хоче, виконавець не може, а органи опіки завжди на боці матері, стверджує О.Зозуля. Однак гаазькі конвенції безапеляційні в питанні рівності прав батьків. Жоден з них не може самостійно вирішувати долю дитини або ж самовільно вивезти її в іншу юрисдикцію.
Позиція, що дитина повинна бути з матір’ю, є хибною, оскільки на перший план ставляться не
інтереси неповнолітнього, а спокій матері. Однак, доки в Україні діятиме «кругова порука», доти не буде діяти право.
Навіть можливість допиту дитини під час судового засідання не може бути достатнім аргументом для визначення того, з ким вона повинна залишитись. Європейські правники розробили спеціальні психологічні тестування, під час яких кваліфікований психолог визначає потреби дитини та надає свій умотивований висновок. «Це — єдиний адекватний варіант вирішення питання, з ким необхідно залишити дитину, — вважає юрист Таліна Кравцова. — Все інше не працює». Для прикладу вона навела два судові провадження, в котрих під час допиту в одному судовому процесі дитина забажала залишитися з матір’ю, а в іншому — з батьком.
Досить прогресивною є позиція Верховного Суду, який у рішенні у справі №2-4237/12 визначив, що у справах про незаконне тримання дитини в юрисдикції, яка не є постійним місцем її проживання, судам необхідно досліджувати лише обставини справи щодо переміщення дитини і не вирішувати справу по суті.
Слово від ВС
Про новий підхід до вирішення справ про міжнародне викрадення дітей у зв’язку із прецедентним рішенням ВС від 29.08.2018 у справі №2-4237/12 доповів юрист Олександр Губін. За його словами, правові висновки та узагальнення найвищої судової інстанції зводяться до такого: один із батьків не може самостійно приймати рішення про зміну постійного місця проживання дитини.
ВС у цій справі дав системне тлумачення ст.3 конвенції, визначивши, що уповноважений орган розглядає дії батька або матері як міжнародне викрадення за сукупності таких умов:
• дитина мала постійне місце проживання в країні — учасниці конвенції;
• дитина незаконно переміщена або тримається за кордоном з порушенням прав піклування за умови, що ці права ефективно здійснювалися до її переміщення;
• дитина не досягла 16-річного віку.
Громадянство дитини або батьків не має значення
при розгляді таких спорів.
Місце постійного проживання неповнолітнього є визначальним при відновленні статус-кво, оскільки незаконне переміщення чи тримання дитини порушує її права та інтереси і право батька чи матері на піклування про неї.
Під час розгляду питання про повернення дитини до держави її походження не вирішується, кому в майбутньому буде надано право піклування про неї. Згода батька на тимчасовий виїзд дитини не є підставою для застосування п.«а» ст.13 конвенції 1980 року, якою передбачено «мовчазну згоду».
Ефективна протидія
Якщо дитину вивезли — правники радять звертатися до центрального органу влади, який займається такими справами відповідно до національного законодавства. Якщо в країні постійного проживання дитини існують органи, які надають послуги медіації, — варто звернутися і до них. Адвокати порадили, що найліпшою стратегією захисту своїх прав є звернення до суду не лише в юрисдикції постійного проживання, але й там, куди незаконно була переміщена дитина.
Наприкінці засідання адвокати порівняли зміст рішень судів Великої Британії з вітчизняними. На жаль, таке порівняння було не на користь українських суддів. Британські — мають право не лише зобов’язати повернути дитину, але й встановити, яким рейсом та класом, точну дату прильоту. Крім того, в рішенні прописується зобов’язання повернути всі документи дитини, її особисті речі, іграшки, мобільні телефони тощо. Також часто судді прописують і додаткові умови: час, до якого повинні бути оплачені квитки, кількість обов’язкових бесід, які мають відбутися за допомогою Скайпу, та будь-які інші на розсуд суду.
До речі, в багатьох юрисдикціях дитина має право найняти власного адвоката. Однак, на думку українських правників, доки правова свідомість громадян залишатиметься на рівні «кумовства» та намагання будь-яким чином досягти своєї мети, доти про таку розкіш, як адвокат для дитини, можна й не мріяти. Де та межа, яка дозволяє ефективно виконувати рішення та ставити інтереси дитини вище від власних образ, кожному доведеться вирішувати самотужки.
