Опубликовано director 19 Авг 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
06 серпня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 640/10840/19 прийшов до висновку, що
що Міністерство юстиції України може виступати відповідачем у справах про оскарження рішень, дій та бездіяльності державних виконавців, у порядку статті 287 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституція України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Разом з тим, положеннями статті 129-1 Конституції України закріплено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі — Закон № 1404-VIII), яким було визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Разом з тим, доводи касаційної скарги грунтуються на тому, що судом апеляційної інстанції помилково вказано на неналежність суб`єктного складу учасників справи.
Так, відмовляючи в задоволенні позовних вимог судом апеляційної інстанції зроблено висновок про те, що Міністерство юстиції України не є органом державної виконавчої служби, а тому не може виступати відповідачем у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги Верховний Суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України) публічно-правовий спір — спір, у якому:
— хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій;
— хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг;
— хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
Водночас, положеннями статті 43 КАС України закріплено, що здатність мати процесуальні права та обов`язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами). Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх.
Крім того, частиною третьою статті 287 КАС України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця — приватний виконавець.
Аналіз вищезазначених норм процесуального законодавства свідчить про те, що в адміністративних справах відповідачами є органи державної влади, якими під час виконання своїх повноважень було порушено права фізичних та/або юридичних осіб.
Разом з тим, частиною прешою статті 5 Закону № 1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Так, положеннями статті 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 № 1403-VIII систему органів примусового виконання рішень становлять:
— Міністерство юстиції України;
— органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
Пунктом 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228 (далі — Положення) визначено, що Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування, серед іншого, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).
Підпунктом 2-4 пункту 3 Положення визначено, що до основних завдань Міністерства юстиції України належить забезпечення своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень у порядку, встановленому законодавством.
Крім того, підпунктом 83-21 Положення закріплено, що Мін`юст також організовує, контролює та здійснює примусове виконання рішень у випадках, передбачених законом.
Однією з підстав скасування рішення суду першої інстанції та висновку суду апеляційної інстанції про неможливість Міністерства юстиції України виступати відповідачем у спірних правовідносинах було посилання на норми Інструкції з організації примусового виконанян рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі — Інструкція).
Відповідно до пункту 3 Інструкції, органами державної виконавчої служби є:
Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;
відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;
управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі — управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві);
відділи примусового виконання рішень в районах міста Києва управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві;
управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України;
відділи примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень;
районні, районні в містах, міські, міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України.
Водночас, колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що Міністерство юстиції України є неналежним відповідачем у справі, у контексті статті 287 КАС України.
Зі змісту вищезазначених норм убачається, що система органів державної виконавчої служби визначена на рівні закону, зокрема статті 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Норми Інструкції, як підзаконного нормативно-правового акта мають відповідати положенням закону та не суперечити їм.
Разом з тим, доводи скаржника про те, що Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не є юридичною особою знайшли своє відображення під час перегляду справи в касаційному порядку, оскільки інформація про зазначеного суб`єкта відсутня у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
З огляду на чинне, на момент виникнення спірних правовідносин, спеціальне законодавство, колегія суддів зазначає про відсутність у Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України будь-якого спеціального статусу, який би свідчив про його можливість виступати самостійним суб`єктом адміністративного процесу.
Крім того, Верховний Суд наголошує, що наразі Департамент державної виконавчої служби є структурним підрозділом Міністерства юстиції України, а визначення його органом державної виконавчої служби на рівні положень Інструкції не має визначального характеру, порівняно з нормами Закону № 1403-VIII.
На переконання колегії суддів, питання внутрішньої організації органу державної влади, зокрема Міністерства юстиції України під час реалізації функції з організації примусового виконання судових рішень, не створює для структурних підрозділів суб`єкта владних повноважень можливості самостійно виступати у правовідносинах, які виникають під час оскарження дій державних виконавців.
За вказаних обставин, Верховний Суд приходить до висновку про те, що Міністерство юстиції України може виступати відповідачем у справах про оскарження рішень, дій та бездіяльності державних виконавців, у порядку статті 287 КАС України.
