Шановні наші клієнти!
Доводимо до Вашого відому, що відносно Юридичної компанії-Лєгал здійснюється недобросовісна конкуренція!
Розпочалось все з того, що на соціальних платформах нашої компанії невідомі особи розпочали розміщувати негативні відгуки про роботу компанії (близько два місяця потому). На прохання надати обгрунтування викладеного, жодна реакція відсутня. При цьому, дані особи, ніколи не звертались за послугами до компанії!
Надалі, стало відомо, за повідомленням наших клієнтів, що у місті Одеса зявилась юридична компанія, яка запрошує на консультацію осіб та в телефонній розмові називається як Юридична компанія -Лєгал. Дивує те, що територіально офіс псевдо -компанії знаходиться неподалік від Юридичної компанії-Лєгал.
За перевіркою Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що справді зареєстровано співзвучну по назві компанію.
У звязку із чим, звертаємось до наших клієнтів та повідомляємо наступне:
Юридична компанія-Лєгал (код ЄДРПОУ 37947234) зареєстрована та працює у місті Одеса із 2011 року.
Офіс компанії знаходиться за адресою: м. Одеса, Адміральський проспект 25, оф. 9
Контактні телефони компанії: 048-701-88-71; 097-754-79-48; 068-124-25-85 (Інші контактні телефони відсутні!)
Даний сайт є офіційним сайтом компанії!
Соціальні мережі:
https://www.facebook.com/odessa.legal
https://instagram.com/legal_odessa?igshid=1ibc0cgctjrx6
Ми працюємо тільки на договірній основі! Лише після офіційного укладання договору відбувається перерахування коштів на банківські рахунки компанії!
Перерахування грошових коштів на будь-які особисті банківські картки заборонено!
Ми спілкуємось із Вами лише за вказаними контактними телефонами!
Жодних інших представництв, філій у компанії не має, а ні в м.Одеса, а ні в інших містах України!
Юридична компанію-Лєгал багато років надає послуги своїм клієнтам, ми завжди добросовісно виконуємо взяті на себе зобовязання, маємо ділову репутацію та авторитет.
Звичайно, дуже прикро, що невідомі особи намагаються користуватись назвою нашої компанії та штучно занизити нам рейтинги.
Сподіваємось на Ваше порозуміння!
У разі наявності будь-якої інформації щодо даної ситуації, просимо повідомити за нашими контактними телофонами!
З повагою,
директор Юридичної компанії-Лєгал Л.Я. Єфімова!
Далее
Якщо у Вас виникла потреба у розірванні шлюбу із іноземним громадянином, дана стаття Вам буде корисна для визначення підсудності справи.
Правові норми.
Відповідно до ч.ч. 3 та 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування подружжя до припинення шлюбних стосунків чи їх збереження є неприпустимим і є порушенням права на свободу та особисту недоторканість.
Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Оскільки одна сторона наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.
Право на шлюб визначається особистим законом кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу (стаття 55 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої він є (стаття 16 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
В силу вимог ст.55 Закону України «Про міжнародне приватне право», право на шлюб визначається особистим законом кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу.
Тобто, якщо особа, що виявила бажання розірвати шлюб, є громадянином України, то Ваш особистий законом — законодавство України.
Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 ВСУ зазначає, що в разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, один з яких проживає на Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими статтею 110 (нині ч.2 ст. 28) Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно п. 4 Листа ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-754/0/4-13 «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом», — Справи про визнання шлюбу недійсним, про розірвання шлюбу між одним з подружжя — громадянином України та другим із подружжя незалежно від його громадянства, які проживають за межами України, підсудні судам України.
Відповідно ст. 28 ЦПК України визначена підсудність справ за вибором позивача.
Коллектив Юридической компании-Легал с большим удовольствием поздравляет всю прекрасную половину человечества с праздником Весны!
Ярких красок, положительных эмоций, искренних чувств и улыбок, приятных слов, воодушевления, гармонии, любви и здоровья Вам, милые дамы!
Пусть праздник в Вашем сердце будет не только в этот день!
Украшайте собой этот мир!
Любите и будьте любимы!
С 8 марта, Милые Женщины!
Далее
В житті виникають ситуації, коли при звільненні працівника, роботодавець не виплачує грошові кошти, що підлягають виплаті у день звільнення. Як відстояти свої права та отримати кошти, що належать працівнику, а також як отримати компенсацію за недобросовісність роботодавця, далі.
Що передбачено законодавством.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти баланс між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок, та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Розрахунок розміру суми відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має розраховуватись відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
В житті трапляються ситуації, коли житлова нерухомість, будинок, знаходиться у власності кількох осіб, а саме в спільній частковій власності. Розпорядження часткою без згоди іншого співвласника є неможливим. Що в такому випадку робити?
Необхідно виділити частку в натурі. Як це зробити, розглянемо далі.
У відповідності до пунктів 54, 56 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 державна реєстрація права власності на нерухоме майно, утворене шляхом виділення окремого об`єкта нерухомого майна із складу нерухомого майна, що складається з двох або більше об`єктів, проводиться за умови наявності технічної можливості такого виділу та можливості використання майна як самостійного об`єкта цивільних правовідносин.
Для державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що створюється шляхом виділу в натурі частки майна, що перебуває у спільній власності, та має наслідком припинення права спільної власності для усіх або одного із співвласників, подаються, зокрема, договір про виділ у натурі частки із спільного майна або відповідне рішення суду.
З наведеного вбачається, що є добровільний порядок виділення частки та у разі відсутності згоди, за рішенням суду.
У разі досягнення згоди, відповідний договір про виділ у натурі частки із спільного майна посвідчується нотаріально, новому об’єкту присвоюється новий адресний номер, при проходженні встановленої процедури.
В даній статті розглянемо більш детально виділ частки за рішенням суду.
Так, відсутність конкретного розподілу часток житлового будинку позбавляє власників можливості реалізувати свої права як власника майна, зокрема передати майно у заставу, приватизувати земельну ділянку, тощо.
Укласти договір про виділ майна в натурі у нотаріуса неможливо, оскільки немає спільної згоди всіх співвласників вказаного будинку.
Що передбачено законодавством?
Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
В силу ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Відповідно до положень статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.
За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна — це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні. Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.
З положень ч.ч. 2 , 3 ст. 367 ЦК України вбачається, що у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частин першої третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2020 року №1303 затверджено Порядок спрощеного оформлення посвідок на тимчасове проживання громадянам Республіки Білорусь, які є підприємцями, висококваліфікованими спеціалістами, зокрема фахівцями у сфері інформаційних технологій та інновацій, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України, та в установленому порядку звернулися до територіальних органів/підрозділів Державної міграційної служби із заявою про надання дозволу на імміграцію, та членам їх сімей (далі — Порядок).
Спрощене оформлення посвідок на тимчасове проживання здійснюється відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. №322 «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання», з урахуванням особливостей, встановлених цим Порядком.
Відповідно до пункту 2 Порядку, посвідки на тимчасове проживання оформляються:
— громадянам Республіки Білорусь, які в установленому порядку звернулися до територіальних органів/підрозділів ДМС із заявою про надання дозволу на імміграцію відповідно до пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» як особи, які є висококваліфікованими спеціалістами і робітниками, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України;
— батькам, чоловіку (дружині) та неповнолітнім дітям громадян Республіки Білорусь, зазначеним у попередньому абзаці.
Для оформлення посвідки на тимчасове проживання особи, зазначені в пункті 2 цього Порядку, подають до територіального органу/підрозділу ДМС:
— паспортний документ та переклад на українську мову сторінки паспортного документа з особистими даними, засвідчений в установленому законодавством порядку;
— дійсний поліс медичного страхування;
— документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.
Особи, зазначені в абзаці третьому пункту 2 Порядку, додатково подають документ, що посвідчує їх родинні стосунки з особами, зазначеними в абзаці другому пункту 2 Порядку (документи, видані компетентними органами іноземних держав, повинні бути легалізованими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України).
