Далее
Звернення до суду із позовною заявою, ініціюючи судовий розгляд спору, часто супроводжується забезпеченням позову. Розглянемо, коли таке забезпечення є необхідністю так його вжити.
Забезпечення позову — це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Забезпечення позову слід вживати, якщо Ви розумієте, що судовий розгляд справи триватиме певний час, а відповідач може вчинити дії, які унеможливлять виконання рішення в майбутньому.
Наприклад, примусове стягнення суми, зазначеної у виконавчому листі, відносно якого є спір, відбувається на даний момент, тож на розгляд справи бажано зупинити таке стягнення. Оскільки у разі задоволення позову, вам буде важко повернути назад стягнуті вже кошти. Також можливе, що виконання стягнення у повному обсязі призведе до неможливості подальшого виконання судового рішення по даній справі.
Або, предметом спору є нерухомість. Тож, варто на час розгляду справи заборонити її відчудження, оскільки, відповідач, може скористатись можливістю та не чекати рішення по даній справі та здійчнити продаж такої нерухомості.
Варто памятати, що подати заяву про забезпечення позову це не все. Таку заяву потрібно належним чином обгрунтувати, чому саме цей захід забезпечення позову потрібно вжити та навіщо.
Одним із критеріїв обґрунтованості заяви про забезпечення позову є наявність причинного зв`язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.
Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»№ 9 від 22 грудня 2006 року у п.4роз`яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.
Відповідно до чч.1 та 2 ст.149 ЦПК суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Статтею 150 ЦПК України визначено види забезпечення позову.
1. Позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;
1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави;
2) забороною вчиняти певні дії;
3) встановленням обов’язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов’язання;
5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;
6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
3. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
4. Не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю, на майно або грошові кошти неплатоспроможного банку, а також на майно або грошові кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, заподіяних злочином.
5. Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються.
6. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов’язку вчиняти певні дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку.
7. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів Національного банку України, а також встановлення для Національного банку України заборони або обов’язку вчиняти певні дії.
8. Не допускається забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії за позовами власників або кредиторів неплатоспроможного банку до такого банку або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
9. Майно або грошові суми клієнта неплатоспроможного банку, на які судом накладено арешт до дня віднесення банку до категорії неплатоспроможних, можуть бути передані приймаючому або перехідному банку чи спеціалізованій установі, утвореній Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, у встановленому законодавством про систему гарантування вкладів фізичних осіб порядку з письмовим повідомленням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб особи, в інтересах якої накладено арешт. При цьому передані майно або грошові суми залишаються обтяженими відповідно до ухвали суду про накладення арешту.
10. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Зазначене обмеження не поширюється на забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів керівника або роботодавця про застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, відмова в наданні відпустки, відсторонення від роботи чи посади, будь-яка інша форма дискримінації позивача тощо) у зв’язку з повідомленням ним або його близькими особами про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції».
11. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб’єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.
Втім даний перелік не є вичерпним.
За загальним правилом інститут забезпечення позову покликаний забезпечити реальне виконання судового рішення у разі, якщо існує реальна та доведена загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
При цьому вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.
Варто знати, що відповідно ч.1.п.6 ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.
Відповідно ст. 154 ЦПК України, суд може вимагати від особи, яка звернулась із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.
Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розмір збитків, яких може зазнати відповідач у зв’язку із забезпеченням позову.
Відповідно ч.4 п.2 ст. 154 ЦПК України зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснено шляхом вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов’язаних із забезпеченням позову.
Відповідно до частини третьої статті 154 ЦПК України суд зобов’язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо:
1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або
2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Касаційний цивільний суд ВС, зазначає, що реалізація заходів зустрічного забезпечення є правом суду, а не його обов`язком, за виключенням випадків, передбачених частиною третьою статті 154 ЦПК України (постанова від 30.05.2019 у справі № 456/2438/17).
З приводу застосування пункту 1 частини третьої статті 154 ЦПК України КЦС ВС звертав увагу на те, що суд зобов’язаний застосовувати зустрічне забезпечення за наявності одночасно таких підстав: 1) якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України; 2) якщо позивач не має майна, що знаходиться на території України (постанова від 24.04.2019 у справі № 369/13647/17).
Тож, якщо Вам потрібна допомога адвоката, звертайтесь до офісу компанії: м. Одеса, Адміральський проспект, 25, оф. 9 або за телефоном: 097-754-79-48 чи 063-95-69-854
З повагою, адвокат Л.Я. Єфімова!
Юридична компанія — Лєгал надає послуги з отримання певних видів ліцензії. Дуже часто наші клієнти задають питання, а навіщо отримувати ліцензію, якщо поряд працюють за тим же видом послуг і без ліцензії.
З метою надання відповіді на Ваші питання, підготували наступну інформацію.
По перше, давайте розберемо, що таке взагалі ліцензія і кому вона потрібна.
На це питання є відповіді у Законі України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 року №222-VIII (в редакції від від 01.07.2021).
Ліцензія — право суб’єкта господарювання на провадження виду господарської діяльності або частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.
Видача ліцензії — надання суб’єкту господарювання права на провадження виду господарської діяльності або частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, шляхом прийняття органом ліцензування рішення про видачу ліцензії, про що робиться запис у ліцензійному реєстрі.
Суб’єкт господарювання може здійснювати види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, з дня внесення відомостей до ліцензійного реєстру щодо рішення органу ліцензування про видачу йому ліцензії.
Тобто, якщо підприємницька діяльність підлягає ліцензуванню, то займатись нею можливо лише після внесення відомостей до ліцензійного реєстру щодо рішення органу ліцензування про видачу йому ліцензії. Інакше, така підприємницька діяльність буде вважатись незаконною.
Ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності:
1) банківська діяльність, діяльність з надання фінансових послуг та діяльність з надання банкам послуг з інкасації
4) діяльність у галузі телебачення і радіомовлення, яка ліцензується відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення»;
5) діяльність у сфері електроенергетики, яка ліцензується з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про ринок електричної енергії», і діяльність у сфері використання ядерної енергії, яка ліцензується відповідно до Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії»;
6) освітня діяльність, яка ліцензується з урахуванням особливостей, визначених спеціальними законами у сфері освіти
7) виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами і пальним, зберігання пального, яка ліцензується відповідно до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального»;
8) надання послуг у галузі криптографічного захисту інформації (крім послуг електронного цифрового підпису) та технічного захисту інформації, за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України;
9) будівництво об’єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, за переліком видів робіт, що визначається Кабінетом Міністрів України, — з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності»;
10) виробництво лікарських засобів, оптова та роздрібна торгівля лікарськими засобами, імпорт лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) — з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про лікарські засоби»;
11) виробництво та ремонт вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівля вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду; виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продаж;
12) виробництво вибухових матеріалів промислового призначення за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України;
13) надання послуг і виконання робіт протипожежного призначення за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України;
14) виробництво особливо небезпечних хімічних речовин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, поводження з небезпечними відходами. Не підлягає ліцензуванню зберігання (накопичення) суб’єктом господарювання утворених ним небезпечних відходів, якщо протягом року з дня утворення небезпечні відходи передаються суб’єктам господарювання, що мають ліцензію на поводження з небезпечними відходами;
16) діяльність банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини згідно з переліком, затвердженим Міністерством охорони здоров’я України;
18) випуск та проведення лотерей з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про державні лотереї в Україні»
18-1) діяльність на ринку азартних ігор, яка ліцензується відповідно до Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор»
19) туроператорська діяльність;
20) посередництво у працевлаштуванні за кордоном;
21) промисловий вилов водних біоресурсів за межами юрисдикції України;
22) культивування рослин, включених до таблиці I Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого Кабінетом Міністрів України, розроблення, виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, реалізація (відпуск), ввезення на територію України, вивезення з території України, використання, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, включених до зазначеного Переліку, — з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори»;
23) діяльність, пов’язана з розробленням, виготовленням, постачанням спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку та інших технічних засобів негласного отримання інформації (критерії належності та перелік технічних засобів негласного отримання інформації визначаються Кабінетом Міністрів України за поданням Служби безпеки України);
23-1) діяльність, пов’язана з розробленням, виготовленням, постачанням технічних засобів розвідки (критерії належності до технічних засобів розвідки визначаються розвідувальними органами України);
24) перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів річковим, морським, автомобільним, залізничним та повітряним транспортом, міжнародні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом;
16 ноября 2021 года Юридической компании — Легал исполняется 10 лет с момента регистрации.
Ровно 10 лет назад мы открыли для Вас свои двери!
10 лет мы оказываем юридические услуги, как физическим, так и юридическим лицам!
В связи с чем хотим выразить благодарность Всем тем, кто доверился нам и стали не только нашими клиентами, но и друзьями!
Всем тем, кто трудился на благо компании и помогал зарабатывать хорошую репутацию и отличные отзывы!
Сейчас компания уверенно держит курс вперед и нацелена только на ПОБЕДУ, но мы благодарны всем, даже за самое маленькое участие в жизни Юридической компании -Легал!
Именно благодаря Вам мы с гордостью сейчас отмечаем юбилей!
Ваша, ЮК-Легал!
ДалееСправа № 520/15951/18 розглядається із жовтня 2018 року.
Адвокат Єфімова Лариса Яківна здійснює представництво та захист інтересів позивача.
Суть справи: ОСОБА_1 є власником транспортного засобу «Skoda Super B», сірого кольору, 2009 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Під час його тривалого перебування разом із дружиною за межами України, а саме 03 серпня 2018 року, його автомобіль перереєстровано на ОСОБА_3 шляхом підробленої довіреності. До злочину причетний ОСОБА_4 — син його дружини, який, скориставшись їхньою відсутністю, заволодів документами позивача (вітчима), виготовив підроблений паспорт, у якому були зазначені його особисті дані, та переоформив вказаний автомобіль на сторонню особу, яка в свою чергу зробила ще раз відчудження автомобіля.
Згоди на відчудження належного йому транспортного засобу Позивач не надав. Виходячи зі змісту ст.ст. 387, 388 Цивільного Кодексу України (Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України) адвокат просила суд витребувати автомобіль у добросовістного набувача.
Рішенням суду першої інстанції, яке залишено без змін судом апеляційної інстанції, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із такими рішеннями суду, адвокат звернулась із касаційною скаргою.
Постановою від 3.11.2021 року ВС КЦС вищенаведені рішення скасовано, а справу повернуто на новий розгляд.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу від 19 червня 2009 року ОСОБА_1 придбав та 24 червня 2009 року зареєстрував автомобіль «Skoda Super B», сірого кольору, 2009 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .
03 серпня 2018 року автомобіль «Skoda Super B», сірого кольору, 2009 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2, в Регіональному сервісному центрі МВС в Одеській області перереєстровано на ОСОБА_3
08 серпня 2018 року вказаний автомобіль перереєстровано на ОСОБА_5
09 серпня 2018 року від дружини позивача ОСОБА_6 надійшла заява до Шевченківського відділення поліції Приморського відділу поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області, у якій вона просить прийняти міри щодо її сина ОСОБА_4 , який в період з березня по липень 2018 року, шляхом вільного доступу, незаконно заволодів автомобілем марки «Skoda Super B», сірого кольору, 2009 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , чим спричинив їй майнову шкоду.
28 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ярош О. М. із заявою про скасування довіреності від 03 серпня 2018 року, зареєстрованої у реєстрі за № 2824, та довіреності від 30 липня 2018 року, зареєстрованої у реєстрі за № 2750, на ім`я ОСОБА_4
28 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Таранської А. М. із заявою про скасування довіреності від 30 липня 2018 року, зареєстрованої у реєстрі за № 5000, на ім`я ОСОБА_4 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
ЦК України передбачено такий спосіб захисту порушених прав, як віндикація.
Віндикація — це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.
При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.
Відтак особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач наполягав на тому, що спірне майно вибуло з його власності поза його волею, оскільки довіреності, на підставі яких відчужений належний йому автомобіль, він не видавав, адже станом на час їх видачі він перебував за межами України.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, апеляційний суд виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів шахрайського заволодіння його автомобілем.
З таким висновком апеляційного суду колегія суддів не погоджується, з огляду на таке.
Новації у дошкільній освіті оголошені у законопроекті № 6172 про дошкільну освіту, який внесений Кабінетом Міністрів України.
Зокрема, у законопроекті визначено, що вікова періодизація розвитку дітей така:
Законопроєктом передбачено, що кожна дитина має право на здобуття дошкільної освіти у найбільш доступному та наближеному до місця її проживання закладі дошкільної освіти.
Передбачається ведення обліку дітей для ефективного визначення і закріплення за закладом дошкільної освіти місцевими органами виконавчої влади або органи місцевого самоврядування. Органи влади мають врахувати спроможність кожного закладу приймати дітей і демографічну ситуацію на відповідній території та у разі необхідності забезпечують створення додаткових груп. При цьому кількість груп має забезпечувати здобуття дошкільної освіти усіма дітьми, які проживають на території обслуговування відповідного закладу дошкільної освіти (дошкільного підрозділу).
У законопроекті прописано, що діти можуть здобувати дошкільну освіту у закладі дошкільної освіти, у сім’ї — за індивідуальною формою, а саме:
1) сімейною (домашньою) формою, організованою батьками і реалізованою:
2) педагогічного патронажу за допомогою суб’єктів освітньої діяльності у сфері дошкільної освіти.
Мовою освітнього процесу у сфері дошкільної освіти є державна мова.
При цьому, закріплено право на здобуття дошкільної освіти мовою відповідного корінного народу чи національної меншини поряд із державною мовою в державних, комунальних і корпоративних закладах дошкільної освіти або через національні культурні товариства, шляхом створення окремих груп з провадженням освітнього процесу відповідною мовою поряд із державною мовою і не поширюється на групи з провадженням освітнього процесу державною мовою.
Перелік освітніх галузей, що вивчаються державною мовою і мовою корінного народу чи національної меншини України, визначається освітньою програмою закладу дошкільної освіти згідно з вимогами державного стандарту до опанування вихованцями державною мовою та з урахуванням особливостей мовного середовища.
Важливо: приватні суб’єкти освітньої діяльності у сфері дошкільної освіти мають право вільного вибору мови освітнього процесу (крім тих, що отримують публічні кошти) та зобов’язані забезпечити оволодіння їх вихованцями державною мовою відповідно до вимог державного стандарту.
Хто може надавати послуги дошкільної освіти:
Типи закладів дошкільної освіти:
дитячий садок — заклад дошкільної освіти (дошкільний підрозділ) для дітей віком від 1 до 6 (7) (7 (8) — для дітей з особливими освітніми потребами) років;
спеціальний дитячий садок — заклад дошкільної освіти (дошкільний підрозділ) для дітей віком від 1 до 7 (8) років з порушеннями слуху, зору, мовлення, опорно-рухового апарату, інтелектуального розвитку, затримкою психічного розвитку;