КЦС ВС: стягнення 3% річних, нарахованих на прострочену заборговність, по кредиту щодо якої є рішення суду про відмову у стягненні

?«Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2015 року публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі — АТ «Родовід Банк», банк) звернулося з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
посилаючись на те, що 25 грудня 2006 року між відкритим акціонерним товариством «Родовід Банк», правонаступником якого є АТ «Родовід Банк», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 15.3/СЖ-229.06.2, за умовами якого позичальнику відкрито відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 198 000 доларів США під 15 % річних на строк до 25 грудня 2009 року.
16 квітня 2007 року між сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору, якою збільшено розмір відновлювальної кредитної лінії до 420 000 доларів США.
У зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 своїх зобов’язань за договором в нього станом на 22 жовтня 2015 року утворилася заборгованість перед банком у розмірі 51 360,93 доларів США та 999 418,31 грн.
АТ «Родовід Банк» просило стягнути з ОСОБА_4:
51 360,93 доларів США — заборгованості за процентами, яка нарахована за період з 22 жовтня 2012 року по 22 жовтня 2015 року на рівні облікової ставки Національного банку України;
878 029,53 грн — пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів, яка нарахована за період з 22 жовтня 2014 року по 22 жовтня 2015 року;
121 388,78 грн — 3 % річних від суми простроченої кредитної заборгованості за період з 04 червня 2014 року по 22 жовтня 2015 року;
понесені судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 лютого 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_4 не виконував належним чином взятих на себе зобов’язань щодо повернення кредиту, процентів та пені, а тому позовні вимоги в цій частині є доведеними. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16 липня 2015 року, було відмовлено в задоволенні позову АТ «Родовід Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 25 грудня 2006 року № 15.3/СЖ-229.06.2 у зв’язку з пропуском позовної давності. Оскільки з 11 липня 2007 року відповідач припинив здійснювати погашення кредиту, то банк повинен був звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитом, процентами та трьома процентами річних у межах трирічної (до 12 липня 2010 року) позовної давності, а з позовом про стягнення пені — у межах річної позовної давності, початок якої слід обчислювати з 25 грудня 2009 року (з дня закінчення строку дії кредитного договору).

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Родовід Банк» відхилено. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 лютого 2017 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Рух справи
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року справу № 757/44680/15-ц передано на розгляд Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала мотивована тим, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов’язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов’язання до моменту його усунення, однак у межах загальної позовної давності, тобто за три останні роки до дня подання позову. Разом з тим у постановах від 05 грудня 2018 року у справі № 754/7151/15-ц (провадження № 61-1051св18) та від 19 грудня 2018 року у справі № 206/7190/14-ц (провадження № 61-5214св18) колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду за обставин пред’явлення позивачем вимог про стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України, зробила інші висновки, а саме, що трирічна позовна давність до вимог про стягнення трьох процентів річних починає свій перебіг після набрання законної сили рішенням суду про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об’єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2019 року справу прийнято до розгляду Об’єднаною Палатою Касаційного цивільного суду.

Позиція Верховного Суду
Верховний Суд у складі Об’єднаної Палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про часткове прийняття аргументів, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що 25 грудня 2006 року між ВАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 15.3/СЖ-229.06.2, за умовами якого позичальнику відкрито відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 198 000 доларів США під 15 % річних на строк до 25 грудня 2009 року.
16 квітня 2007 року між сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору, якою збільшено розмір відновлювальної кредитної лінії до 420 000 доларів США.
ОСОБА_4 неналежним чином виконував свої зобов’язання за кредитним договором, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість, яка станом на 22 жовтня 2015 року склала: 51 360,93 доларів США — заборгованості за процентами, яка нарахована за період з 22 жовтня 2012 року по 22 жовтня 2015 року на рівні облікової ставки Національного банку України; 878 029,53 грн — пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів, яка нарахована за період з 22 жовтня 2014 року по 22 жовтня 2015 року; 121 388,78 грн — 3 % річних від суми простроченої кредитної заборгованості за період з 04 червня 2014 року по 22 жовтня 2015 року.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16 липня 2015 року, було відмовлено у задоволенні позову АТ «Родовід Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 25 грудня 2006 року № 15.3/СЖ-229.06.2 у зв’язку з пропуском позовної давності.
Представник відповідача ОСОБА_4 — ОСОБА_5 подав заяву про застосування позовної давності до заявлених ПАТ «Родовід Банк» у цій справі позовних вимог.
У пункті 1.1 кредитного договору сторони встановили строк його дії до 25 грудня 2009 року.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред’явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов’язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Тому Верховний Суд робить висновок про відсутність правових підстав нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку з огляду на те, що договором встановлений строк кредитування до 25 грудня 2009 року, тому після його закінчення банк мав право на стягнення заборгованості за кредитним договором, що виникла в межах строку кредитування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок про те, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки після спливу строку кредитування або пред’явлення вимоги про дострокове виконання основного зобов’язання в порядку частини другої статті 1050 ЦК України у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, то вимоги про стягнення таких процентів і неустойки є необґрунтованими. Тому відсутні правові підстави для застосування позовної давності до спірних правовідносин в частині про стягнення нарахованих процентів та неустойки після закінчення строку кредитування.
Таким чином, вказані в оскаржених судових рішеннях правові підстави для відмови в позові в частині стягнення процентів та неустойки є помилковими, у зв’язку з чим судові рішення в цій частині необхідно змінити та викласти їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
При застосуванні позовної давності до вимоги про стягнення трьох процентів річних від суми простроченої кредитної заборгованості, суди попередніх інстанцій вважали, що 11 липня 2007 року відповідач припинив здійснювати погашення заборгованості, а банк звернувся до суду з позовом у листопаді 2015 року, тобто з пропуском трирічної позовної давності.
Верховний Суд не погоджується з мотивами відмови судів в частині вимоги про стягнення 3 % річних з таких підстав.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Згідно частини першої статті 267 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особа, яка виконала зобов’язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.
Відповідно до статті 625 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
Тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України свідчить, що:
(1) натуральним є зобов’язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;
(2) конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов’язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;
(3) кредитор в натуральному зобов’язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов’язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
У постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 3-1522гс16 зроблено висновок, що «зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК), а тому 12 квітня 2016 року (дата здійснення розрахунку за виконані роботи) і є датою, коли зобов’язання припинилося. Законодавець визначає обов’язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв’язку з чим таке зобов’язання є триваючим. Зважаючи на викладене, висновок суду першої інстанції про сплив строку позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних у зв’язку зі спливом строку за вимогою про стягнення основного боргу — помилковий, оскільки інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України». У справі № 3-1522гс16 між сторонами не існувало натурального зобов’язання і тому висновок у справі № 3-1522гс16 не може бути застосований у справі, що переглядається.
У справі, що переглядається ПАТ «Родовід Банк» просило стягнути з відповідача 3 % річних від суми простроченої заборгованості за тілом кредиту за період з 04 червня 2014 року по 22 жовтня 2015 року. Оскільки рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 липня 2015 року, було відмовлено у задоволенні позову АТ «Родовід Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 25 грудня 2006 року № 15.3/СЖ-229.06.2 у зв’язку з пропуском позовної давності, то 3 % річних у справі, що переглядається, були нараховані до вимоги, яка існує в натуральному зобов’язанні.
Тому в задоволенні позовної вимоги про стягнення 3 % річних слід відмовити за безпідставністю. Таким чином, вказані в оскаржених рішеннях правові підстави для відмови в позові в частині стягнення 3 % річних є помилковими, у зв’язку з чим судові рішення в цій частині необхідно змінити та викласти їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Висновки про правильне застосування норм права
Натуральним є зобов’язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов’язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов’язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов’язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду.»