Сам факт здійснення окремих дій щодо виявлення майна та коштів боржника, без встановлення та дослідження обставин, що державним виконавцем проводилась перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, не свідчить про належне виконання державним виконавцем своїх обов’язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 905/2488/15.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що ПАТ «А» звернувся до Господарського суду Донецької області зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, в якій просив:
В обґрунтування скарги позивач зазначав, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, який є правонаступником Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, перебуває виконавче провадження про стягнення з відповідача коштів у загальній сумі 154 642,66 грн. У 2016-2017 роках державним виконавцем було вчинено низку виконавчих дій щодо виявлення майна боржника, однак протягом 2018-2020 років виконавцем не було вчинено жодних виконавчих дій для виявлення та розшуку майна відповідача, про що свідчить Інформація про виконавче провадження, дата отримання 27.01.2020.
Ухвалою господарського суду Донецької області скаргу ПАТ «А» задоволено частково. Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Висновок Верховного Суду
ВС підкреслив, що частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.
Також ВС зазначив, що згідно з частиною 4 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.
При цьому ВС наголосив, що сам факт здійснення окремих дій щодо виявлення майна та коштів боржника, без встановлення та дослідження обставин, що державним виконавцем проводилась перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою частиною 8 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», не свідчить про належне виконання державним виконавцем своїх обов’язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення.
Висновок щодо безрезультатності або неможливості розшуку боржника, майна боржника може бути обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець повністю реалізував надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.
ВС зазначив, суд апеляційної інстанції встановив, що державний виконавець порушувала строки проведення перевірки майнового стану боржника, встановлені частиною 8 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», а також з 2018 по 2020 роки не було вчинено жодних активних та ефективних виконавчих дій, спрямованих на реальне виконання боржником рішення суду у цій справі, у зв’язку з чим суд першої інстанції на законних підставах задовольнив скаргу стягувача у згаданій частині.
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залиши касаційну скаргу без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.02.2021 та ухвалу Господарського суду Донецької області від 19.02.2020 без змін.
За матеріалами: https://borgexpert.com
ЄСПЛ ВСТАНОВИВ ЧИ ПОРУШУЄ ПРАВА ЛЮДИНИ ОБОВ’ЯЗКОВА ВАКЦИНАЦІЯ
Справа VAVŘIČKA та інші проти Чеської Республіки, заява №47621/13 https://cutt.ly/ebmnRRE
ЄСПЛ зауважив, що обов’язкова вакцинація є втручанням у право на повагу до приватного життя (ст.8 Конвенції). Воно вважається «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення законної мети, якщо відповідає «нагальній соціальній потребі».Хоча чеська модель підтримує обов’язкову вакцинацію, це не є абсолютним обов’язком.Щодо ефективності щеплень Суд посилається на загальний консенсус про життєво важливе значення цього способу захисту від серйозних хвороб.ЄСПЛ визнає, що недопуск дітей у дитсадочок означав втрату можливості розвивати особистість. Але це було наслідком вибору їх батьками відмови виконувати законний обов’язок, метою якого є захист здоров’я.Далее
Згідно ч. 1 ст. 1241 ЦК України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).
До суду надійшла апеляційна скарга Ц на рішення Іллічівського міськрайонного суду Одеської області від 11 червня 2018 року яким відмовлено у задоволенні позову П. до Ц. про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно
Як вбачається з матеріалів справи, 18.10.2015 року помер Ц. який за життя склав заповіт на ім’я М. що складається з житлового будинку з господарчими спорудами.
Після відкриття спадщини позивачка подала заяву до приватного нотаріуса щодо видачі як спадкоємцю, свідоцтва про право на спадщину за законом, на 1/6 частину вищевказаного будинку з господарчими спорудами.
Аналогічне свідоцтво про право на спадщину за законом, видано, приватним нотаріусом на 1/6 частку вищевказаного майна з господарчими спорудами і відповідачу. Свідоцтво видане на підставі статті 1241 ЦК України (право на обов’язкову частку у спадщині).
Позивач вважає, що свідоцтво про право на спадщину за законом видано Ц. в порушення вимог діючого законодавства України та її прав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що, Вищезазначений житловий будинок з господарчими спорудами належав померлому на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом,
Відповідач Ц. є сином померлого спадкодавця Ц.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно роз’яснень Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 р. — Перелік осіб, які мають право на обов’язкову частку, що визначений статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширеного тлумачення не потребує.
При визначенні розміру обов’язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини, зокрема, право на вклади в банку (фінансовій установі), щодо яких вкладником було зроблено розпорядження на випадок своєї смерті, вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу.
За згодою особи, яка має право на обов’язкову частку у спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. У разі незгоди ця частка визначається з усього складу спадщини.
Той зі спадкоємців, який має право на обов’язкову частку у спадщині та проживав разом із спадкодавцем на день його смерті, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо у визначеному законом порядку не відмовився від неї.
Якщо той зі спадкоємців, хто має право на обов’язкову частку та не проживав зі спадкодавцем на день його смерті, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
У разі порушення права спадкоємців на обов’язкову частку у спадщині суд може вирішувати питання про недійсність свідоцтва про право на спадщину лише в тій частині, яка складає обов’язкову частку.
Суд може зменшити розмір обов’язкової частки у спадщині з урахуванням відносин між спадкоємцем та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення, зокрема майнового стану спадкоємця.
Позбавлення особи права на обов’язкову частку судом ЦК України не передбачає, хоча особа, яка має право на обов’язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до статті 1224 ЦК.
Пошук процесуальних рішень по даній справі можна здійснити в Єдиному державному реєстрі судових рішень за номером 501/2719/16-ц
Далее
Суддя-доповідач: Луспеник Д. Д.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному ч. 1 ст. 75 ЗУ «Про виконавче провадження». У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність
Ключові тези:
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на постанову державного виконавця Шевченківського відділу Головного територіального управління юстиції у Харківській області Березньова А. С. (далі — державний виконавець) від 28 травня 2019 року про закінчення виконавчого провадження.Так, згідно зі статтею 64-1 закону України «Про виконавче провадження» виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першоюстатті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятоюстатті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею.Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63цього Закону.Тлумачення наведеної норми права свідчить про те, що підставою для закінчення виконавчого провадження є виконання рішення боржником.Разом з тим, дійсно, прецедентна практика Європейського суду з прав людини вимагає врахування поглядів дітей, ці погляди не обов`язково є незмінними, а заперечення дітей, які мають бути наділені належною вагою, не обов`язково є достатніми для подолання інтересів батьків, особливо в тому, щоб мати постійний контакт з їхніми інтересами з дитиною. Зокрема, право дитини висловлювати свої власні погляди не повинно тлумачитися як ефективне надання безумовного права вето дітям без будь-яких інших факторів, що розглядаються, а також проведення експертизи для визначення їх найкращих інтересів. Такі інтереси зазвичай диктують, що зв`язки дитини з сім`єю повинні зберігатися, за винятком випадків, коли це може шкодити його здоров`ю та розвитку (рішення у справі «А.В. проти Словенії» від 09 квітня 2019 року)Тлумачення наведених норм матеріального права у системному поєднанні з прецедентними рішеннями Європейського суду з прав людини дає Верховному Суду підстави вважати, що дід має право на особисте спілкування з дитиною, а той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати йому спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.у справі № 404/8677/13-ц, провадження № 61-12077 св 19, слід конкретизувати таким чином: а) виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду; б) будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини; дід має право на особисте спілкування з дитиною, а той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати йому спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини; в) саме збалансування наведених вище прав і гарантій має бути основою для належного виконання рішення суду про участь у спілкуванні дитини з дідом.Далее
