17 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу №598/1708/18.
Суд установив, що Особа 1 є власником житлового будинку з надвірними будівлями за Адресою 1, в якому проживає разом із дочкою-інвалідом Особою 5, Інформація 1.
Згідно з довідкою від 3.11.2017 №971 та акта обстеження земельної ділянки від 16.03.2017 №03-61/02-13, виданими Великокунинецькою сільською радою Збаразького району Тернопільської області, належний позивачу житловий будинок за Адресою 1 знаходиться на відстані 1,5 м від умовної межі (із живоплоту та сітки) з гр. Особа 6. Огорожа з метало-профілю висотою 2 м встановлена Особою 6 на земельній ділянці, що перебуває в користуванні останньої, на відстані 1,5 м від умовної межі земельної ділянки Особи 1.
Із протоколу проведення досліджень освітленості приміщення, складеного лікарем з комунальної гігієни відділення організації санітарно-гігієнічних досліджень від 14.06.2017 №4 убачається, що згідно з отриманими результатами досліджень приміщень житлового будинку за Адресою 1, що належить Особі 1, рівень освітлення в житловій кімнаті — спальня відповідає вимогам ДБН В.2.5-28-2006, а в
житловій кімнаті — дитяча, не відповідає вимогам ДБН В.2.5-28-2006 <…>.
Мотиви, з яких виходить ВC, та застосовані норми права
Нормами ст.41 Конституції, ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.293 Цивільного кодексу передбачено право особи на повагу до житла і приватного життя, на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Діяльність фізичної та юридичної особи, яка порушує ці права особи, є незаконною і може бути припинена за рішенням суду.
Стаття 8 конвенції захищає право людини до приватного і сімейного життя, житла і кореспонденції. З урахуванням загальних принципів, передбачених практикою Європейського суду з прав людини, слід зауважити, якщо в конвенції прямо не визнається право на здорове та спокійне середовище для життя, то у випадках, коли людина безпосередньо і серйозно струбована незручностями, спричиненими іншими особами (поведінка сусідів, функціонування промислових об’єктів тощо), може виникнути питання щодо порушення ст.8 конвенції. Порушення права на повагу до житла не обмежується конкретними фізичними порушеннями, такими як несанкціоноване проникнення в будинок особи, а також включає такі посягання, які не є конкретними чи фізичними, наприклад, шум, запахи або інші форми втручання. Серйозне порушення може призвести до порушення права людини на повагу до житла, якщо це заважає користуватися зручностями свого житла. Такі порушення слід розглядати не лише в аспекті права особи на матеріальний об’єкт/простір, а і як право на отримання задоволення від користування таким об’єктом. З метою оцінки факту порушення права особи на повагу до житла слід визначити чи досягли незручності того мінімального рівня, необхідного для встановлення втручання у права особи на повагу до житла та приватного життя. Оцінка цього мінімуму є відносною і залежить від усіх обставин справи, таких як інтенсивність та триваість незручностей, їх фізичні чи психічні наслідки.
Відповідно до ст.13 ЦК, при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені положеннями цієї статті, суд може зобов’язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ст.386 ЦК, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб’єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому шкоди.
Згідно зі ст.16 ЦК, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до ст.90 Земельного кодексу, власники ділянок мають право самостійно господарювати на землі. Порушені права власників ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Відповідно до положень ст.91 ЗК, власники земельних ділянок зобов’язані не порушувати прав власників суміжних ділянок та землекористувачів.
Згідно зі ст.103 ЗК власники та землекористувачі ділянок повинні обирати такі способи використання ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).
Із положень ст.319 ЦК вбачається, що власник зобов’язаний дотримуватися вимог закону, моральних засад суспільства і не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Відповідно до положень ст.391 ЦК, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст.81 Цивільного процесуального кодексу кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.
Факт низького рівня освітлення кімнати у належному позивачу будинку за Адресою 1, в якій постійно перебуває особа з інвалідністю — дочка позивачки, встановлений протоколом проведення дослідження освітлення приміщень №4, складеного лікарем з комунальної гігієни відділення організації санітарно-гігієнічних досліджень.
У зв’язку з доведеним затіненням кімнати внаслідок встановлення відповідачем огорожі з металопрофілю, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що відповідач такими діями порушив правила добросусідства, така огорожа порушує права позивача, яка повністю опікується дочкою, котра є особою з інвалідністю та постійно прикута до ліжка в кімнаті, на користування зручностями свого житла, в тому числі щодо належного освітлення кімнати, що у свою чергу є порушенням ст.8 конвенції.
ЄСПЛ указав: якщо такі незручності перевищують звичайні труднощі співмешкання з сусідами (рішення у справі «Apanasewich v. Poland», п.98), вони можуть перешкоджати мирному користуванню житлом, незалежно від того, спричинені вони приватними особами, промисловою діяльністю чи державними установами (рішення у справі «Martinez v. Spain», пп.42 і 51).
Суди першої й апеляційної інстанцій встановили усі обставини, дослідили докази та надали їм правову оцінку, але неправильно застосували норми матеріального права та помилково не задовольнили позовні вимоги Особи 1 про припинення порушення правил добросусідства.
Установлені судами обставини, а також наявні в матеріалах справи докази дають підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
Відповідно до чч.1 та 4 ст.412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права, це порушення призвело до ухвалення незаконних судових рішень, тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки необхідно скасувати, прийняти нову постанову про задоволення вказаних вимог.
Керуючись стст.400, 409, 412, 416 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити.
Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 10.04.2019 та постанову Тернопільського апеляційного суду від 3.07.2019 скасувати.
Позов Особи 1 до Особи 3 задовольнити.
Зобов’язати Особу 3 змінити огорожу з металопрофілю на огорожу із металевої сітки висотою 2 м та довжиною 10,75 м, навпроти і по довжині житлового будинку за Адресою 1.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/16800/20 зазначив, що такий спосіб забезпечення позову як накладення арешту на майно у корпоративному спорі може узгоджуватися, зокрема, з такою вимогою майнового характеру як стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову. Оскільки позовні вимоги, заявлені в цій справі, є вимогами немайнового характеру, та такий захід забезпечення позову як накладення арешту на майно не є співмірним з предметом спору в цій справі.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вжиті господарськими судами заходи забезпечення позову не мають правового зв’язку з предметом позовних вимог (розірвання договору купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі товариства; визнання недійсним акта приймання-передачі частини частки в статутному капіталі товариства; визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі товариства; визнання недійсним акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства; скасування реєстраційних дій; визнання права власності на частку), під час розгляду яких судами буде досліджуватися саме питання щодо наявності правових підстав для розірвання договору, визнання договору недійсним та скасування реєстраційних дій.
При цьому, ВС наголосив, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не наведено фактичних обставин, які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у разі задоволення позову та обставин, які б підтверджували, що невжиття відповідних заходів.
ДалееПравительство установило механизм начисления размера алиментов, определенного судом в случае их взыскания государственным, частным исполнителем, в частности, проведения индексации со следующего года после определения размера алиментов.
Соответствующее постановление № 278 от 31 марта 2021 года вступило в силу 2 апреля.
Согласно документу в случае проведения государственным, частным исполнителем индексации размера алиментов, определенного судом в твердой денежной сумме, исчисление индекса потребительских цен осуществляется нарастающим итогом, начиная со следующего года с месяца, соответствующего месяцу установления размера алиментов.
Кроме того, уточнены отдельные положения Порядка проведения индексации денежных доходов населения, которыми предусматривается урегулировать вопрос начисления индексации:
— денежного обеспечения военнослужащих, полицейских, лиц рядового и начальствующего состава, должностных лиц таможенной службы;
— денежных доходов в случае их повышения не с 1 числа месяца, пропорционально времени, отработанному до и после повышения доходов. В частности, если повышение денежного дохода произошло не с 1 числа месяца, сумма индексации определяется из расчета полного рабочего времени / количества календарных дней в месяце, а выплачивается пропорционально отработанному/служебному времени с учетом положений Порядка проведения индексации денежных доходов населения.
В Минсоцполитики сообщили, что правительственное постановление № 278 разработано для приведения указанного Порядка в соответствие с Законом «О внесении изменений в статью 71 Закона Украины «Об исполнительном производстве» относительно обязанности исполнителя проводить индексацию размера алиментов, определенного судом в твердой денежной сумме».
Источник: https://jurliga.ligazakon.net/
ДалееСумнів щодо збереження спроможності заповідача усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними сам по собі не є підставою для визнання складеного у такому стані заповіту недійсним відповідно до частини першої статті 225 ЦК України
18 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Войціховський А. В., про визнання недійсним заповіту.
Суд установив, що при зверненні до нотаріальної контори ОСОБА_1 стало відомо про те, що її батько склав заповіт на користь відповідача. Відповідно до висновку експерта комплексної посмертної судово—медичної та судово—психіатричної експертизи, варто піддати сумніву збереження спроможності заповідача до здатності повноцінного усвідомлювання значення своїх дій та керування ними, через наявність органічного ураження головного мозку протягом так званого «підекспертного періоду» (з моменту надходження на стаціонарне лікування і домоменту настання смерті), зокрема і в момент складання заповіту. Дати категоричну відповідь про наявність указаних вище психічних розладів у підекспертного та про ступінь і глибину їх вираженості у заповідача не було можливим, оскільки у наданій на дослідження медичній карті стаціонарного хворого детально описані зміни його неврологічного стану за період стаціонарного лікування, а у матеріалах цивільної справи відсутні дані щодо особливостей його психічного стану після виписки із стаціонару, що могло б слугувати об’єктивними клініко—діагностичними показниками його психічної діяльності у зазначений період часу.
Рішенням районного суду позов задоволено та визнано заповіт недійсним, оскільки станом на момент складання заповіту заповідач під впливом наявних у нього захворювань, які впливали на його здатність оцінювати свої дії та адекватно їх сприймати, не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Постановою апеляційного суду рішення районного суду скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.