Юридическая Компания

Новости судебной практики

Коли висока огорожа сусіда, порушує права добросусідства та створює незручності: ВС

Опубликовано 8 Апр 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Коли висока огорожа сусіда, порушує права добросусідства та створює незручності: ВС

17 лютого 2021 року  Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу №598/1708/18.

Суд установив, що Особа 1 є власником житлового будинку з надвірними будівлями за Адресою 1, в якому проживає разом із дочкою-інвалідом Особою 5, Інформація 1.

Згідно з довідкою від 3.11.2017 №971 та акта обстеження земельної ділянки від 16.03.2017 №03-61/02-13, виданими Великокунинецькою сільською радою Збаразького району Тернопільської області, належний позивачу житловий будинок за Адресою 1 знаходиться на відстані 1,5 м від умовної межі (із живоплоту та сітки) з гр. Особа 6. Огорожа з метало-профілю висотою 2 м встановлена Особою 6 на земельній ділянці, що перебуває в користуванні останньої, на відстані 1,5 м від умовної межі земельної ділянки Особи 1.

Із протоколу проведення досліджень освітленості приміщення, складеного лікарем з комунальної гігієни відділення організації санітарно-гігієнічних досліджень від 14.06.2017 №4 убачається, що згідно з отриманими результатами досліджень приміщень житлового будинку за Адресою 1, що належить Особі 1, рівень освітлення в житловій кімнаті — спальня відповідає вимогам ДБН В.2.5-28-2006, а в

житловій кімнаті — дитяча, не відповідає вимогам ДБН В.2.5-28-2006 <…>.

Мотиви, з яких виходить ВC, та застосовані норми права

Нормами ст.41 Конституції, ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.293 Цивільного кодексу передбачено право особи на повагу до житла і приватного життя, на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Діяльність фізичної та юридичної особи, яка порушує ці права особи, є незаконною і може бути припинена за рішенням суду.

Стаття 8 конвенції захищає право людини до приватного і сімейного життя, житла і кореспонденції. З урахуванням загальних принципів, передбачених практикою Європейського суду з прав людини, слід зауважити, якщо в конвенції прямо не визнається право на здорове та спокійне середовище для життя, то у випадках, коли людина безпосередньо і серйозно струбована незручностями, спричиненими іншими особами (поведінка сусідів, функціонування промислових об’єктів тощо), може виникнути питання щодо порушення ст.8 конвенції. Порушення права на повагу до житла не обмежується конкретними фізичними порушеннями, такими як несанкціоноване проникнення в будинок особи, а також включає такі посягання, які не є конкретними чи фізичними, наприклад, шум, запахи або інші форми втручання. Серйозне порушення може призвести до порушення права людини на повагу до житла, якщо це заважає користуватися зручностями свого житла. Такі порушення слід розглядати не лише в аспекті права особи на матеріальний об’єкт/простір, а і як право на отримання задоволення від користування таким об’єктом. З метою оцінки факту порушення права особи на повагу до житла слід визначити чи досягли незручності того мінімального рівня, необхідного для встановлення втручання у права особи на повагу до житла та приватного життя. Оцінка цього мінімуму є відносною і залежить від усіх обставин справи, таких як інтенсивність та триваість незручностей, їх фізичні чи психічні наслідки.

Відповідно до ст.13 ЦК, при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені положеннями цієї статті, суд може зобов’язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ст.386 ЦК, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб’єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому шкоди.

Згідно зі ст.16 ЦК, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ст.90 Земельного кодексу, власники ділянок мають право самостійно господарювати на землі. Порушені права власників ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до положень ст.91 ЗК, власники земельних ділянок зобов’язані не порушувати прав власників суміжних ділянок та землекористувачів.

Згідно зі ст.103 ЗК власники та землекористувачі ділянок повинні обирати такі способи використання ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Із положень ст.319 ЦК вбачається, що власник зобов’язаний дотримуватися вимог закону, моральних засад суспільства і не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до положень ст.391 ЦК, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст.81 Цивільного процесуального кодексу кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Факт низького рівня освітлення кімнати у належному позивачу будинку за Адресою 1, в якій постійно перебуває особа з інвалідністю — дочка позивачки, встановлений протоколом проведення дослідження освітлення приміщень №4, складеного лікарем з комунальної гігієни відділення організації санітарно-гігієнічних досліджень.

У зв’язку з доведеним затіненням кімнати внаслідок встановлення відповідачем огорожі з металопрофілю, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що відповідач такими діями порушив правила добросусідства, така огорожа порушує права позивача, яка повністю опікується дочкою, котра є особою з інвалідністю та постійно прикута до ліжка в кімнаті, на користування зручностями свого житла, в тому числі щодо належного освітлення кімнати, що у свою чергу є порушенням ст.8 конвенції.

ЄСПЛ указав: якщо такі незручності перевищують звичайні труднощі співмешкання з сусідами (рішення у справі «Apanasewich v. Poland», п.98), вони можуть перешкоджати мирному користуванню житлом, незалежно від того, спричинені вони приватними особами, промисловою діяльністю чи державними установами (рішення у справі «Martinez v. Spain», пп.42 і 51).

Суди першої й апеляційної інстанцій встановили усі обставини, дослідили докази та надали їм правову оцінку, але неправильно застосували норми матеріального права та помилково не задовольнили позовні вимоги Особи 1 про припинення порушення правил добросусідства.

Установлені судами обставини, а також наявні в матеріалах справи докази дають підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Відповідно до чч.1 та 4 ст.412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права, це порушення призвело до ухвалення незаконних судових рішень, тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки необхідно скасувати, прийняти нову постанову про задоволення вказаних вимог.

Керуючись стст.400, 409, 412, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити.

Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 10.04.2019 та постанову Тернопільського апеляційного суду від 3.07.2019 скасувати.

Позов Особи 1 до Особи 3 задовольнити.

Зобов’язати Особу 3 змінити огорожу з металопрофілю на огорожу із металевої сітки висотою 2 м та довжиною 10,75 м, навпроти і по довжині житлового будинку за Адресою 1.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Далее

Чи можливо забезпечити позов шляхом накладення арешту на частку у статутному капіталі

Опубликовано 7 Апр 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Чи можливо забезпечити позов шляхом накладення арешту на частку у статутному капіталі

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/16800/20  зазначив, що такий спосіб забезпечення позову як накладення арешту на майно у корпоративному спорі може узгоджуватися, зокрема, з такою вимогою майнового характеру як стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову. Оскільки позовні вимоги, заявлені в цій справі, є вимогами немайнового характеру, та такий захід забезпечення позову як накладення арешту на майно не є співмірним з предметом спору в цій справі.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вжиті господарськими судами заходи забезпечення позову не мають правового зв’язку з предметом позовних вимог (розірвання договору купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі товариства; визнання недійсним акта приймання-передачі частини частки в статутному капіталі товариства; визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі товариства; визнання недійсним акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства; скасування реєстраційних дій; визнання права власності на частку), під час розгляду яких судами буде досліджуватися саме питання щодо наявності правових підстав для розірвання договору, визнання договору недійсним та скасування реєстраційних дій.

При цьому, ВС наголосив, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не наведено фактичних обставин, які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у разі задоволення позову та обставин, які б підтверджували, що невжиття відповідних заходів.

Далее

Индексация алиментов, установлен механизм индексации

Опубликовано 6 Апр 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Индексация алиментов, установлен механизм индексации

Правительство установило механизм начисления размера алиментов, определенного судом в случае их взыскания государственным, частным исполнителем, в частности, проведения индексации со следующего года после определения размера алиментов.

Соответствующее постановление № 278 от 31 марта 2021 года вступило в силу 2 апреля.

Согласно документу в случае проведения государственным, частным исполнителем индексации размера алиментов, определенного судом в твердой денежной сумме, исчисление индекса потребительских цен осуществляется нарастающим итогом, начиная со следующего года с месяца, соответствующего месяцу установления размера алиментов.

Кроме того, уточнены отдельные положения Порядка проведения индексации денежных доходов населения, которыми предусматривается урегулировать вопрос начисления индексации:

— денежного обеспечения военнослужащих, полицейских, лиц рядового и начальствующего состава, должностных лиц таможенной службы;

— денежных доходов в случае их повышения не с 1 числа месяца, пропорционально времени, отработанному до и после повышения доходов. В частности, если повышение денежного дохода произошло не с 1 числа месяца, сумма индексации определяется из расчета полного рабочего времени / количества календарных дней в месяце, а выплачивается пропорционально отработанному/служебному времени с учетом положений Порядка проведения индексации денежных доходов населения.

В Минсоцполитики сообщили, что правительственное постановление № 278 разработано для приведения указанного Порядка в соответствие с Законом «О внесении изменений в статью 71 Закона Украины «Об исполнительном производстве» относительно обязанности исполнителя проводить индексацию размера алиментов, определенного судом в твердой денежной сумме».

Источник: https://jurliga.ligazakon.net/

Далее

Фіктивний правочин та підстави визнання його недійсним: ВС

Опубликовано 6 Апр 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Фіктивний правочин та підстави визнання його недійсним: ВС
Позивачка просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, проданої нею у 2004 році зятеві, який оформив іпотеку в банку під заставу цієї квартири. Після укладення відповідних договорів позивачка залишилася власником нерухомого майна, була зареєстрована в квартирі, проживає в ній, сплачує всі комунальні платежі. Право власності на нерухоме майно за відповідачем було зареєстроване лише у 2016 році.
Позивачка вважала договір купівлі-продажу квартири фіктивним і недійсним, оскільки він укладений всупереч її дійсній волі та загальним засадам ЦК України.
Районний суд, із рішенням якого погодився апеляційний суд, задовольнив позов, оскільки оспорений договір укладено без реєстрації права власності та без передачі майна покупцеві.
Відповідач (покупець) у квартирі не проживав і не проживає, не був зареєстрований за її адресою. Всі ці обставини свідчать, що сторони на виконання договору не виконали свої зобов’язання, тобто, укладаючи договір, вони не мали наміру створювати юридичні правові наслідки.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду скасував попередні рішення та відмовив у задоволенні позову, навівши таке правове обґрунтування.
Суд визнав оспорюваний договір недійсним на підставі ст. 234 ЦК України, оскільки при його укладенні воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та сторони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, на момент укладення договору у обох сторін був умисел на фіктивність таких дій.
Водночас відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність, тому дії учасників цивільних правовідносин мають їй відповідати.
Верховний Суд зазначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов’язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Відповідач посилався на те, що оспорений договір відповідав волевиявленню сторін правочину. Позивачка не довела, а суди не встановили наявність умислу з певним спрямуванням волі у неї та відповідача.
Висновок суду про те, що оспорений договір не передбачав реального настання правових наслідків, обумовлених умовами правочину, не було вчинено дій, спрямованих на перехід права власності на нерухоме майно, спростовується кредитним договором із банком, за умовами якого позичальник зобов’язаний використати кредитні кошти на придбання квартири в позивачки.
Сторонами договору також погоджено передачу позичальником в іпотеку банку придбаного нерухомого майна. Позичальник зобов’язався у строк не пізніше 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу провести його державну реєстрацію.
Оспорений договір нотаріально посвідчений, зареєстрований у відповідному реєстрі. Крім того, продавець повністю отримала від покупця кошти за квартиру до підписання договору купівлі-продажу, що не спростовано.
Висновок суду про те, що договір купівлі-продажу вчинено без реєстрації права власності, не ґрунтується на законі, оскільки чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство пов’язувало виникнення права власності на майно саме з моментом реєстрації договору, а не з реєстрацією права власності на таке майно.
Постанова Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19 (провадження № 61-14079св20) буде розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень – http://reyestr.court.gov.ua/.
Далее

Які недоліки при складанні заповіту є суттєвими для визнання його недійсним: ВС

Опубликовано 5 Апр 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Які недоліки при складанні заповіту є суттєвими для визнання його недійсним: ВС
Районний суд відмовив у задоволенні позову про визнання недійсним заповіту, складеного у 2006 році, оскільки допущені при його складенні недоліки не є суттєвими та не свідчать про його нікчемність.
Апеляційний суд змінив це рішення в частині мотивів відмови у задоволенні позову, вказавши, що в силу положень ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт є нікчемним, оскільки має вади в його посвідченні, а саме попри те, що його складено машинописним текстом (друкарська машинка на завчасно підготовленому бланку), заповідачеві не було зачитано його заповідальне розпорядження вголос. Отже, такий заповіт не створює жодних правових наслідків, а тому визнання його недійсним є неефективним способом захисту порушених прав позивача.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції з огляду на таке.
Обов’язок посадових осіб органу місцевого самоврядування зазначати в заповіті перед його підписанням про прочитання заповіту заповідачем уголос (у випадку складення такого заповіту відповідною посадовою особою зі слів заповідача) введено з набранням 2 грудня 2011 року чинності Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5, який не діяв станом на момент посвідчення заповіту.
Інструкція «Про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України», затверджена наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5, у редакції, чинній на момент складання заповіту, зокрема, у п. 33 передбачала посвідчення посадовою особою виконавчого комітету заповітів дієздатних громадян, складених відповідно до вимог ЦК України і особисто поданих ними посадовій особі виконавчого комітету.
Тобто вказаною Інструкцією не передбачалось повноважень посадової особи органу місцевого самоврядування на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Такі посадові особи лише посвідчували заповіти, що особисто подавались і складались дієздатними громадянами, які зверталися до виконавчого комітету за вчиненням відповідної нотаріальної дії.
Оспорюваний заповіт, складений у письмовій формі із зазначенням дати та часу, особисто підписаний заповідачем, посвідчений секретарем сільської ради як уповноваженою на вчинення такої нотаріальної дії особою органу місцевого самоврядування.
Текст заповідального розпорядження складено від першої особи, що свідчить про складання заповіту особисто заповідачем. Заповіт власноручно підписано заповідачем у присутності секретаря сільської ради, який у свою чергу вчинив нотаріальну дію щодо посвідчення поданого йому заповіту, що не викликало необхідності зачитувати заповідачем вголос складений і підписаний ним заповіт, як передбачено ч. 2 ст. 1248 ЦК України.
Постанова Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 692/1164/18 (провадження № 61-14767св20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/95848781.
Далее

Спроможність заповідача усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними як підстава визнання заповіту недійсним: ВС

Опубликовано 2 Апр 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Спроможність заповідача усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними як підстава визнання заповіту недійсним: ВС

Сумнів щодо збереження спроможності заповідача усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними сам по собі не є підставою для визнання складеного у такому стані заповіту недійсним відповідно до частини першої статті 225 ЦК України

18 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Войціховський А. В., про визнання недійсним заповіту.

Суд установив, що при зверненні до нотаріальної контори ОСОБА_1 стало відомо про те, що її батько склав заповіт на користь відповідача. Відповідно до висновку експерта комплексної посмертної судовомедичної та судовопсихіатричної експертизи, варто піддати сумніву збереження спроможності заповідача до здатності повноцінного усвідомлювання значення своїх дій та керування ними, через наявність органічного ураження головного мозку протягом так званого «підекспертного періоду» (з моменту надходження на стаціонарне лікування і домоменту настання смерті), зокрема і в момент складання заповіту. Дати категоричну відповідь про наявність указаних вище психічних розладів у підекспертного та про ступінь і глибину їх вираженості у заповідача не було можливим, оскільки у наданій на дослідження медичній карті стаціонарного хворого детально описані зміни його неврологічного стану за період стаціонарного лікування, а у матеріалах цивільної справи відсутні дані щодо особливостей його психічного стану після виписки із стаціонару, що могло б слугувати об’єктивними клінікодіагностичними показниками його психічної діяльності у зазначений період часу.

Рішенням районного суду позов задоволено та визнано заповіт недійсним, оскільки станом на момент складання заповіту заповідач під впливом наявних у нього захворювань, які впливали на його здатність оцінювати свої дії та адекватно їх сприймати, не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Постановою апеляційного суду рішення районного суду скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із презумпції психічного здоров’я заповідача, суть якої полягає у тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, поки наявність такого розладу небуде встановлено на підставах та у порядку, передбачених Законом України «Про психіатричну допомогу» та іншими законами України. Верховний Суд погодився з висновком апеляційного судуз огляду на таке.
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров’я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначаєпосмертну судовопсихіатричну експертизу. Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або)не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нову постанову, суд апеляційної інстанції, надавши належну оцінку наявним доказам, встановивши відсутність належних та допустимих доказів того, що під час складання заповіту заповідач не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, та ураховуючи те, що проведеною у справі експертизою не було встановлено абсолютної його неспроможності у момент складання ним заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а посилання на те, що варто піддати сумніву збереження спроможності на здатність заповідача усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, саме по собі не є підставою для визнання складеного у такому стані заповіту недійсним відповідно до частини першої статті 225 ЦК України, дійшов обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним. Розгляд вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 225 ЦК України здійснюється з урахуванням як висновку судовопсихіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
Постановою Верховного Суду від 18 лютого 2021 року постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 січня 2019 року залишено без змін.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 18 лютого 2021року у справі No 727/9908/17ц (провадження No 61-13574св19) можна ознайомитися за посиланнямhttps://reyestr.court.gov.ua/Review/95042185
 
 
Далее