Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.
За наявності яких умов (настання яких юридичних фактів) відбувається зміна валюти зобов`язання за кредитом з іноземної валюти у гривню у разі прощення (анулювання) кредитором боргу позичальникові
Ключові тези:
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі — ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якому просив: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23 вересня 2016 року №0048401306.Отже, ключовим питанням, яке потребує вирішення у даній справі, є правомірність віднесення податковим органом суми прощеної (анульованої) кредитором заборгованості до складу оподаткованого доходу позивача як додаткового блага на підставі абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.Поряд із тим, порушуючи питання про наявність у даній справі виключної правової проблеми позивач як у доводах касаційної скарги, так і в клопотанні про передачу справи на розгляд ВП ВС наголошує на різних підходах КАС ВС при вирішенні питання, які саме обставини (юридичні факти) свідчать про те, що у взаємовідносинах між кредитором та позичальником відбулась зміна валюти зобов`язання.Тобто, з аналізу наведеної вище судової практики вбачається, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за подібних обставин демонструє неоднакові підходи щодо застосування пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, зокрема, при вирішенні питання: за наявності яких умов (настання яких юридичних фактів) відбувається зміна валюти зобов`язання за кредитом з іноземної валюти у гривню у разі прощення (анулювання) кредитором боргу позичальникові (як-от, самостійне визначення податковим органом суми отриманого доходу у національній валюті шляхом застосування гривневого еквіваленту (постанова КАС ВС від 21 травня 2019 року у справі №1940/1610/18); підписання між кредитором та позичальником додаткового договору про повернення кредиту в національній валюті (постанова КАС ВС від 18 січня 2021 року (справа №120/935/19-а), чи інші умови).Однак, незважаючи на спільне нормативно-правове регламентування спірних правовідносин, справи означеної категорії не завжди є подібними, оскільки відрізняються за обсягом встановлених у них судами обставин (фактів), підставами позову тощо. Зокрема, майже в кожному випадку відмінними є умови договорів між фізичними особами (позичальниками) та банківськими установами (кредиторами) щодо обставин прощення (анулювання) боргів за валютними кредитами, а також інші обставини, що не дають підстав вважати правовідносини подібними. Зазначене не дає можливості із впевненістю стверджувати про схожість спірних правовідносин. Поряд із тим, як вбачається із процитованих вище судових рішень КАС ВС, спільним, й, більш того, проблематичним у таких категоріях адміністративних справ залишається достовірне встановлення події — зміна валюти зобов`язання за кредитом з іноземної валюти у гривню у разі прощення (анулювання) кредитором боргу позичальникові.Далее
Здійснення особою перепланувань у належній йому на праві власності квартирі, які не передбачають втручання у конструктивні елементи будівлі, не потребують отримання відповідних дозвільних документів на проведення таких робіт.
Відповідне положення міститься у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 727/11479/17.
Обставини справи
Позивач звернувся до суду з позовом до сусіда: інспекції державного архітектурного-будівельного контролю Чернівецької міської ради, в якому просив зобов’язати сусіда усунути перешкоди у користуванні майном шляхом приведення його квартири у попередній стан за власний рахунок.
Позивач зазначив, що сусід самочинно здійснив реконструкцію жилого приміщення зі зміною цільового призначення та здійснює у приміщенні цієї квартири торговельну діяльність з продажу легкозаймистих товарів за відсутності пожежної сигналізації, перешкоджає заїзду та проходу, користування прибудинковою територією.
Позиція ВС
ВС зазначив, що частиною першою статті 320 ЦК передбачено, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 391 ЦК).
Відповідно до частини другої статті 383 ЦК власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, — за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
При застосуванні положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень прав, не пов’язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов’язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Відповідно до статті 152 ЖК УРСР (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об’єкта в експлуатацію не потребується.
У справі, яка переглядається, установлено, що відповідачем здійснено виконання робіт з перепланування квартири, зокрема демонтовано перегородку між приміщенням кімнати 2-3 площею 13,6 кв. м та приміщенням кімнати 2-4 площею 7,7 кв. м, втручань в конструктивні елементи будівлі не здійснювалось. Вказане перепланування квартири відповідає державним стандартам будівельних норм та правилам щодо безпечної експлуатації.
Таким чином, здійснені відповідачем у належній йому на праві власності квартирі перепланування, які не передбачали втручання у конструктивні елементи будівлі, не потребували отримання відповідних дозвільних документів на проведення таких робіт.
Далее
У вересні 2016 року Особа 1 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Мусієнко О.І. про визнання неправомірною (незаконною) нотаріальної дії.
Позовна заява мотивована тим, що 26.10.2012 приватний нотаріус посвідчила заяву її колишнього чоловіка, Особи 2, до компетентних органів, в якій містяться відомості, які є недостовірними та порочать її честь і гідність, принижують ділову репутацію.
Зазначала, що, засвідчуючи підпис на такій заяві, нотаріус порушила ст.78 закону «Про нотаріат» у редакції, чинній на час учинення нотаріальної дії, якою встановлені правила справжності підпису на документах.
Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, Особа 1 просила суд: визнати дії приватного нотаріуса щодо засвідчення підпису Особи 2 на заяві від 26.10.2012 неправомірними (незаконними); скасувати нотаріальну дію та направити інформацію про це та процесуальні документи до Міністерства юстиції для виключення заяви Особи 2 від 26.10.2012 з реєстру нотаріальних дій.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського райсуду від 19.02.2020 в задоволенні позову Особи 1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при засвідченні заяви Особи 2 приватним нотаріусом було дотримано всі вимоги закону «Про нотаріат.
Щодо порушень нотаріусом ст.78 закону «Про нотаріат» позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою ХАС від 29.05.2020 апеляційну скаргу Особи 1 залишено без задоволення, а рішення Дзержинського райсуду від 19.02.2020— без змін.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи і правильно застосував норми права, дійшовши обґрунтованого висновку, що позивачем належними й допустимими доказами не підтверджено неправомірності (незаконності) дій нотаріуса при посвідченні спірної заяви. Також суд зазначив, що, засвідчуючи справжність підпису на документах, нотаріус не посвідчує фактів, викладених у документах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, Особа 1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позов.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди формально розглянули спір, пославшись на загальні норми закону «Про нотаріат», у той час як позов заявлявся конкретно щодо порушення норми ст.78 закону «Про нотаріат» у редакції, чинній на час учинення нотаріальної дії. Суди не дали оцінки тому, що спірна заява, яку засвідчила нотаріус, містить дані, які порочать честь і гідність, тому вона на той час не могла бути засвідчена.
Уважає, що належно довела обґрунтованість своїх позовних вимог, а суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, безпідставно відмовив їй у задоволенні позову.
Також посилається на порушення судами норм процесуального права, що нею був заявлений обґрунтований відвід судді районного суду, який задоволено не було, а суд апеляційної інстанції незаконно розглянув справу без її участі.
Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подав <…>.
Фактичні обставини справи, установлені судами
26.10.2012 приватним нотаріусом Харківського МНО Мусієнко О.І. була посвідчена заява до компетентних органів.У заяві Особа 2 зазначив: «Я, Особа 2, перебуваючи в ясному розумі та твердій пам’яті, маючи повну цивільну дієздатність, заявляю, що всі дії, учинені адвокатом Особою 3 відносно моїх прав та інтересів, а також відносно мого майна, зокрема моєї особистої квартири, що знаходиться за Адресою 1, учинені ним за моїм дорученням, у моїх інтересах і повністю схвалені мною. Ніяких претензій до його роботи та його дій, що стосуються мене, я ніколи не мав, та не маю зараз.
Свою колишню дружину Особу 1, яка намагалася відібрати моє майно, у тому числі зазначену квартиру, я ніколи не уповноважував діяти від мого імені, в тому числі писати будь-які скарги від мого імені чи в моїх інтересах. До того ж наші з нею інтереси є протилежними.
Хочу заявити, що Особа 1 є дуже непорядною людиною: викрала мої документи на квартиру, мій паспорт та інші особисті документи, переховує від мене поштову кореспонденцію, отриману на моє ім’я. Також Особа 1 намагалася безпідставно визнати мене недієздатним і призначитися моїм опікуном з ціллю заволодіння вказаною квартирою та притягнути мене до кримінальної відповідальності за надуманими підставами з цією ж ціллю.
Усі скарги, написані нею на адвоката Особу 3 є цілком безпідставними та переслідували спочатку мету примусити адвоката Особу 3 відмовитися від захисту моїх прав та інтересів, а коли це їй не вдалося, зараз переслідує мету помститися адвокату за мій належний захист, що не дало їй можливості заволодіти моїм майном» <…>.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Мотиви, з яких виходить ВС, і застосовані норми права
Згідно із ч.1 ст.58 Конституції закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до ст.5 ЦК акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Якщо цивільні відносини виникли раніше й регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Згідно із ч.1 ст.78 закону «Про нотаріат» у редакції, чинній на час засвідчення нотаріусом спірної заяви від 26.10.2012, нотаріус, посадова особа органу місцевого самоврядування, начальник установи виконання покарань засвідчують справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить законові та які не мають характеру угод і не містять відомостей, що порочать честь і гідність людини.
Звертаючись до суду з позовом, Особа 1 посилалася на порушення нотаріусом саме вказаної норми права в частині того, що заява від 26.10.2012 містила відомості, що порочать її честь і гідність.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, на вказану обставину та доводи Особи 1 уваги не звернув, не дав правової оцінки вказаній нормі права щодо спірних правовідносин і фактично не розглянув обґрунтованість її позовних вимог.
Це є порушенням п.3 ч.1 ст.382 ЦПК, в якому сказано, що апеляційний суд у постанові має зазначити мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
При цьому суд апеляційної інстанції застосував ч.1 ст.78 закону «Про нотаріат» у редакції, яка набула чинності після вчинення нотаріусом оспорюваної нотаріальної дії <…>.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, суд апеляційної інстанції не провів належного апеляційного перегляду рішення районного суду по суті позовних вимог, тому усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, у зв’язку із чим справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Отже, прохання Особи 1 про ухвалення ВС власного рішення є передчасним.
При цьому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги Особи 1, що апеляційний суд незаконно розглянув справу без її участі, що є обов’язковою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд, оскільки ухвалою ХАС від 17.04.2020 було відкрито апеляційне провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами, установленими для розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (ч.1 ст.369 ЦПК).
Не заслуговують на увагу й доводи заявника щодо заявленого нею відводу судді районного суду, оскільки підстав для задоволення відводу судді, передбачених у ст.36 ЦПК, не було, про що правильно зазначено в ухвалі.
Керуючись стст.400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного суду від 29.05.2020 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Верховный Суд разъяснил принцип единства юридической судьбы земельного участка и расположенных на нем зданий, сооружений. Об этом сообщила пресс-служба ВС.
Соответствующее постановление по делу № 318/1274/18 ВС принял 20.01.2021.
Суть дела: местный суд, с решением которого согласился суд апелляционной инстанции, отказал в удовлетворении иска о признании права собственности на земельный участок по приобретательной давности, поскольку иск предъявлен к ненадлежащему ответчику — сельскому совету, ликвидированному в результате объединения территориальных общин, а надлежащим ответчиком является городской совет, в который перешли права упомянутого сельсовета.
Коллегия судей Гражданского суда ВС отменила предыдущие судебные решения и направила дело на новое рассмотрение в суд первой инстанции, приведя такие правовые обоснования.
Согласно частям 3 и 4 ст. 8 Закона «О добровольном объединении территориальных общин» объединенная территориальная община является правопреемником всего имущества, прав и обязанностей территориальных общин, объединившихся со дня обретения полномочий сельским, поселковым, городским советом, избранным такой объединенной территориальной общиной.
Юридическое лицо — сельский, поселковый, городской совет, размещенный в административном центре Объединенной территориальной общины, является правопреемником прав и обязанностей всех юридических лиц — сельских, поселковых, городских советов, избранных территориальными общинами, которые объединились.
Предъявление иска к ненадлежащему ответчику не является основанием для отказа в открытии производства по делу. В таком случае по результатам рассмотрения дела суд отказывает в иске к ненадлежащему ответчику и принимает решение по существу заявленных требований относительно надлежащего ответчика.
Относительно принципа единства юридической судьбы земельного участка и расположенных на нем зданий, сооружений
Обосновывая требования, истец, среди прочего, сослался на ст. 120 ЗК, которая регулирует переход права на земельный участок в случае приобретения права на жилой дом, здание или сооружение. Он отметил, что с 4 июня 2002 года является владельцем подаренного ему жилого дома, а земельный участок под ним все еще числится в собственности умершего лица, от которого даритель унаследовал дом.
В ч. 1 ст. 120 ЗК в редакции, действующей на момент возникновения спорных правоотношений (15 января 2002), было предусмотрено, что при переходе права собственности на здание и сооружение право собственности на земельный участок или его часть может переходить на основании гражданско-правовых сделок.
Вместе с тем при отсутствии отдельного соглашения относительно земельного участка при переходе права собственности на объект недвижимости следует учитывать, что указанная норма закрепляет общий принцип целостности объекта недвижимости, построенного на земельном участке, с таким участком (принцип единства юридической судьбы земельного участка и расположенных на ней здания, сооружения).
Учитывая этот принцип, следует сделать вывод, что земельный участок следует за недвижимым имуществом, которое приобретает лицо, если другой способ перехода прав на земельный участок не определен условиями договора или предписаниями законодательства.
То есть по общему правилу, закрепленному в ч. 1 ст. 120 ЗК, лица, которые приобрели право собственности на здание или сооружение, становятся владельцами земельного участка на тех же условиях, на которых он принадлежал предыдущему владельцу.
Далее
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД розглянув справу № 640/24492/19 та у постанові від 24 грудня 2020 року дійшов наступних висновків.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що оскільки земельна ділянка по факту позивачу в користування не передавалась, починаючи з 16.02.2012 та станом на час прийняття оскаржуваних рішень основний договір оренди земельної ділянки між позивачем та Новоград-Волинською міською радою Житомирської області не було укладено, тому відсутні законні підстави для прийняття податкового повідомлення-рішення відповідача №7513760-5413-0615 від 01.06.2018.
За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
У відповідності до п.15.1 ст.15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Згідно з п.288.1 ст.288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.
Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.
Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.п.288.2-288.4 наведеної статті платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Згідно зі ст.287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Пунктом 287.4 ст.287 ПК України передбачено, що податкове зобов`язання з плати за землю, визначене у податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Положеннями п.37.3 ст.37 ПК України передбачено, що підставами для припинення податкового обов`язку, крім його виконання, є: ліквідація юридичної особи; смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою; втрата особою ознак платника податку, які визначені цим Кодексом; скасування податкового обов`язку у передбачений законодавством спосіб.
Таким чином, нормами податкового законодавства, яке регулює спірні правовідносини передбачено виключний перелік підстав, за наявності яких припиняється виконання податкового обов`язку, та до таких віднесено втрата особою ознак платника податку.
За правилами статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Згідно з частиною другою статті 16 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування — орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Частинами першою, другою статті 21 цього Закону встановлено, що орендна плата за землю — це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності — обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Положеннями пунктів 288.1-288.3 статті 288 ПК України передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.
З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується орендарем з дня виникнення права користування земельною ділянкою.
Однак, всупереч ч.2 ст.77 КАС України, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не було надано жодних доказів, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки проводилась та існує відповідний документ на її підтвердження, або складався акт прийому-передачі земельної ділянки.
Таким чином, не можна вважати доведеною обставину щодо передачі позивачу відповідної земельної ділянки в оренду.
Вірним є висновок суду першої інстанції із посиланнями на правові позиції Верховного Суду викладені у справі №803/3798/16 в постанові від 28.08.2018 та у справі №120/4362/18-а в постанові від 13.09.2019, що оскільки документація із землеустрою на спірну земельну ділянку не розроблялась, кадастровий номер не присвоювався, що, в свою чергу, не дає можливості підтвердити цільове призначення спірної земельної ділянки та встановити дійсну нормативно-грошову оцінку зазначеної земельної ділянки.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що у випадку відсутності відповідних правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності чи право користування земельною ділянкою, така земельна ділянка не може виступати об`єктом оподаткування земельного податку чи податку з орендної плати, без здійснення грошової оцінки не можливо здійснити розрахунок орендної плати, а отже заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №7513760-5413-0615 від 01 червня 2018 року.
Далее
