Опубликовано director 26 Янв 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Постанова КЦС ВС від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.
Обставини справи
Позивач просила суд визнати недійсним пункт 4.3. договору про надання фінансового кредиту та визнати цей договір у цілому недійсним.
Він, зокрема, зазначав, що договір про надання фінансового кредиту ним не підписаний, сторони не погодили всі істотні його умови. Оспорюваний договір містить несправедливі умови, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків, направлених на погіршення становища споживача, що є підставою для визнання такого договору недійсним.
Також відсутні докази передачі йому відповідачем кредитних коштів, тому договір не може вважатися укладеним.
Рішенням місцевого суду позов залишено без задоволення.
Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір про надання фінансового кредиту, укладений між сторонами в електронній формі, містить електронний підпис позивачки та представника ТОВ «КУ «Європейська кредитна група», тому має силу договору, який укладений в письмовій формі й підписаний сторонами, що відповідає положенням Закону «Про електронну комерцію».
Позиція ВС
ВС зазначив, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК).
Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв’язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
У силу частини першої статті 638 ЦК договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, позивачкою таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК є її процесуальним обов’язком.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18; від 9 вересня 2020 року у справі № 732/670/19.
Далее
Опубликовано director 21 Янв 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
У справі № 916/3470/19 Компанія звернулася з позовом до Товариства про заборону використовувати позначення, вилучення з цивільного обороту та знищення товару.
Позов обґрунтовано порушенням Товариством прав Компанії на знак для товарів і послуг (ЗТП) за свідоцтвами України № 170473 та № 14778, а також знаки за свідоцтвами України № 15337 та № 172906, які визнані добре відомими в Україні, оскільки відповідач через Одеську митницю ДФС здійснив спробу ввезення великої партії товарів – балончиків з аерозольними препаратами «AD-50», на яких нанесені позначення, що містять у своєму складі словесні та зображувальні елементи, які схожі настільки, що їх можна сплутати з торговельними марками Компанії.
Рішенням Господарського суду Одеської області, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду, позов задоволено повністю.
Судові рішення мотивовані обґрунтованістю позовної вимоги та відсутністю доказів надання позивачем відповідачеві згоди на використання позначень за спірними свідоцтвами України та позначень, схожих із згаданими торговельними марками настільки, що їх можна сплутати, у будь-який спосіб.
Водночас суд апеляційної інстанції зазначив про необхідність застосування саме такого способу відновлення порушеного права, як знищення виготовленого товару, оскільки товар містить на собі позначення, характерне лише для продукції, що виробляється Компанією, знищення позначення як окремого елемента продукції видається сумнівним, оскільки останнє поєднане із продукцією таким способом, який унеможливлює його відокремлення без повного пошкодження товару.
КГС ВС погодився із судовими рішеннями попередніх інстанцій і вказав, що суди у розгляді цієї справи встановили факти порушення прав і законних інтересів позивача (Компанії) у зв’язку з виготовленням та спробою ввезення (імпорту) в Україну Товариством зазначеного в цій постанові товару.
Вибір способу судового захисту прав інтелектуальної власності, включаючи вилучення та знищення товарів і матеріалів, уведених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності, здійснюється особою, якій належить право інтелектуальної власності.
Водночас перевірка відповідності цього способу допущеному порушенню і меті здійснення судового розгляду є обов’язком суду, який має приймати рішення зі справи в межах заявлених позовних вимог та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, беручи до уваги як можливість у той чи інший спосіб захистити порушене право, так і необхідність подальшого виконання ухваленого судом рішення.
Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що згадана позовна вимога (щодо вилучення з цивільного обороту та знищення контрафактного товару) є правомірною, оскільки ґрунтується на приписі п. 3 ч. 2 ст. 432 ЦК України.
Далее
Опубликовано director 21 Янв 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Справа № 691/262/15-ц від 18.11.2020
Так, частиною першою статті 64 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
Отже, доводи про те, що сторони дійшли згоди стосовно поділу майна, що підтверджується складеними розписками про відсутність претензій щодо майна, не можуть бути підставою для встановлення факта поділу майна за взамною згодою.
Далее
Опубликовано director 20 Янв 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Формальные нарушения требований при получении гражданства страны не могут быть основанием для лишения лица юридического общения с государством. Власти должны учитывать все факторы, в частности, поведение человека после получения гражданства.
Европейский суд по правам человека вынес решение по делу ′′ Усманов против России ′′ (заявление No 43936/18), сообщает информационный ресурс ′′ ЕСПЧ. Украинский аспект «.
Гражданин Таджикистана Бахтияр Усманов переехал в Россию в 2007 году вместе с супругой и двумя детьми. Позже у них родилось еще двое детей.
В 2008 году получил российское гражданство. Десять лет спустя он был лишен гражданства на том основании, что в своем первичном заявлении он не представил какой-то информации (имена братьев и сестер).
ФСБ запретила ему въезд в Россию на 35 лет, поскольку он представлял угрозу национальной безопасности. Мужчине дали время покинуть территорию страны, а так как он этого не сделал, его посадили в СИЗО иностранцев. И суд вынес решение по принудительному висилку Усманова из России.
Попытки обжаловать эти решения оказались неудачными.
Высылка из страны произошла не только потому, что Усманов обратился к ЕСПЛ, применявшему временные меры в соответствии с правилом 39 Положения суда.
Заявитель сослался на статью 8 (право уважать частную и семейную жизнь) Конвенции о защите прав человека и основных свобод и заявил, что во время решения лишить его гражданства и высылки властей не было правильно учтите его семейную ситуацию и не объяснили, почему он угрожает национальной безопасности.
Страсбургский суд установил, что лишение гражданства заявителя нарушает его права согласно статье 8 Конвенции. Был лишен статуса правого в России и остался без документов, удостоверяющих личность.
Считалось, что в России люди должны были удостоверять личность необычно часто в повседневной жизни, начиная с покупки билета на поезд и заканчивая такими важными потребностями, как занятость или получение медицинской помощи.
Представитель правительства утверждал, что, установив факт неполной подачи информации в заявлении, у властей не осталось выбора, кроме как отменить решение о предоставлении ему гражданства независимо от времени, прочности его связей с Россией, его семьей ситуации или другие важные факторы.
Но ЕСПЛ оценил такой подход, как чрезмерный формализм. Этому в то время способствовала правовая база и привело к неспособности заявителя обеспечить адекватную защиту от свободного вмешательства. И лишение заявителя гражданства за такую ошибку без установления баланса было крайне несоразмерным. Поэтому Суд пришел к выводу, что место нарушения статьи 8 Конвенции мало.
Также не соблюдался соответствующий баланс между различными интересами в производстве по поводу запрета на въезд в Россию и административной высылки. Два производства не убедительно установили, что угроза якобы со стороны заявителя национальной безопасности перевешивает тот факт, что он долго прожил в России с гражданином России, с которым имел четверо детей, двое из которых родились в России. Особенно уместно было с учетом того, что во время пребывания в России заявитель не совершал никаких правонарушений. Соответственно мало места очередному нарушению статьи 8 Конвенции.
В связи с вышеупомянутыми выводами ЕСПЛ решил, что Россия должна выплатить Усманову 10 тыс. евро возмещение морального вреда.
Далее
Опубликовано director 18 Янв 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
З огляду на положення ч. 1 ст. 61 Конституції України, ч. 1 ст. 2, частин 1, 3 ст. 3 КК України саме собою встановлення в Законі України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» механізму повернення органу соціального захисту надміру виплачених коштів не виключає притягнення особи до кримінальної відповідальності за шахрайство (ст. 190 КК України) за умов, якщо в діянні особи є всі елементи складу вказаного кримінального правопорушення і під час звернення за державною соціальною допомогою не було жодних правових підстав для її призначення цій особі.
Такий висновок зробила об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу засудженої за заволодіння чужим майном шляхом обману, підроблення документів та використання їх, а також вчинення таких діянь повторно (ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України).
Як установив місцевий суд, під час оформлення державної допомоги малозабезпеченим сім’ям у заяві про призначення всіх видів соціальної допомоги, компенсацій, субсидій та пільг і в декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням допомоги, жінка умисно не вказала відомостей про наявність у неї другої квартири. А потім на підставі цих документів певний час незаконно отримувала державну соціальну допомогу.
Апеляційний суд, який скасував вирок місцевого суду у частині заходу примусу, за сукупністю злочинів визначив особі остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» її було звільнено від відбування призначеного покарання.
У касаційній скарзі засуджена просила скасувати вирок апеляційного суду і закрити кримінальне провадження, зазначивши, що її було необґрунтовано піддано кримінальному переслідуванню. Як наголосила засуджена, Законом України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» (у редакції від 1 січня 2014 року) передбачено припинення надання допомоги та повернення надміру нарахованих коштів, що тягне цивільно-правову відповідальність.
ОП ККС ВС скасувала судові рішення щодо особи і закрила кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю в її діяннях складу злочинів.
Як зазначено в постанові ОП ККС ВС, одночасне притягнення однієї особи до цивільної та кримінальної відповідальності не суперечить передбаченому у ч. 1 ст. 61 Конституції України принципу, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Наведене конституційне положення не виключає можливості настання двох видів юридичної відповідальності, якщо одним діянням особа вчиняє два різні правопорушення, тобто склади яких містять різні елементи та базуються на різних фактах. У таких випадках має місце ідеальна сукупність правопорушень двох видів (наприклад, злочину та цивільно-правового делікту).
Тож відмінності у складі правопорушення слугують підставою для притягнення особи до різних видів юридичної відповідальності.
За нормативним визначенням шахрайства, якщо особа, звертаючись до органу соціального захисту з метою одержання державної соціальної допомоги, умисно приховала факти, які спричинили наслідки правового характеру й завдали потерпілій стороні матеріальної шкоди, то такі дії є підставою для виникнення як цивільно-правових, так і кримінально-правових відносин. А отже, є підстави для притягнення зазначеної особи до цивільної та кримінальної відповідальності.
Правильність правової оцінки поведінки особи, котра отримує матеріальну допомогу, не маючи за законом на це права, безпосередньо залежить від належного з’ясування наявності елементів складу злочину шахрайства. Відсутність хоча б одного зі складових елементів шахрайства, у тому числі об’єктивної чи суб’єктивної сторони, означає, що дії особи, поведінка якої оцінюється, можуть перебувати в іншій, ніж кримінальна, юридичній площині і свідчити про наявність цивільного спору.
Неповідомлення (незазначення) відомостей про наявність нерухомого майна як спосіб отримання соціальних виплат (допомоги) є одним із різновидів обману, що характеризується документальною (письмовою) формою та проявляється через пасивну поведінку особи, котра не повідомляє обов’язкової за законом інформації.
Водночас у цьому провадженні не враховано особливостей Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» і всупереч пунктам 1, 2 ст. 7 КПК України не з’ясовано, чи мала особа право на соціальну допомогу на іншій, ніж зазначена в її заяві, підставі, хоча від цього з огляду на існуючий компенсаційний механізм залежить правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Однак, як видно з отриманих на стадії касаційного провадження документів, доводи в касаційній скарзі про наявність в особи під час звернення до органів соціального захисту права на призначення державної допомоги на іншій підставі, передбаченій ч. 2 ст. 7 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям», є слушними. Тому, зважаючи на факт наявності в особи підстави для призначення соціальної допомоги, який не спростовано стороною обвинувачення, убачається, що під час звернення до органу соціального захисту населення засуджена не додержала лише порядку оформлення документів (елемент складу цивільно-правого делікту). Проте саме собою наведене порушення не може розцінюватися як шахрайство.
Далее
Опубликовано director 11 Янв 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Постанова ВС/КЦС у справі 761/19573/15-ц від 18.12.2020 року
Мати померлого сина, подала позов до суду про усунення дружини свого сина (невістки) від спадкування, внаслідок того, що невістка умисно ухилялась від надання допомоги своєму чоловікові, який хворів на тяжку психічну хворобу, у зв`язку з чим перебував у безпорадному стані.
Факт наявності тяжкої психічної хвороби підтверджувався за життя – тим що син проходив обстеження у психіатричній лікарні, де йому було видано графік прийому ліків від шизофренії, а посмертно — висновком судово-психіатричної експертизи (виявлено ознаки тяжкого психічного розладу (з найбільшою вірогідністю: шизофренія, параноїдна форма).
Обмежено дієздатним або недієздатним спадкодавець за життя не визнавався.
Перед смертю, спадкодавець несподівано пропав, а потім його знайшли повішаним. Зі слів, позивача (матері) — після зникнення чоловіка та за весь час його пошуків, відповідач (яка знала про хворобу) поводила себе так, наче нічого не трапилось, вела звичайний спосіб життя. Підтвердження доказами цих фактів, позивач – як вбачається з рішення – не привела. Втім, суд першої інстанції задовольнив її позов і усунув дружину від спадкування.
Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції. ВС КЦС погодився із цим і залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.
узагальнюючи зміст статті 1224 ЦК, постанову ПВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, та попередні висновки ВС:
Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність обставин:
— ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання,
— перебування спадкодавця у безпорадному стані,
— потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності в сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Далее
