Статтею 21 Закону України «Про інформацію» визначено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов’язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.
Одеським апеляційним судом було розглянуто апеляційні скарги Т., представника Ч., та Ч. на рішення Київського районного суду м. Одеси, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог Ч. до головного лікаря медичного реабілітаційного центу П. про надання домашньої адреси лікаря Г. для написання відповіді та стягнення моральної шкоди.
До Київського районного суду м. Одеси звернувся Ч. з позовом до головного лікаря медичного реабілітаційного центру (санаторія) П. про надання домашньої адреси лікаря Г. для написання відповіді та стягнення моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначав що у вересні 2013 року він проходив санаторно-курортне лікування в санаторії, в якому Г. працювала лікарем. Її методом лікування позивач залишився задоволеним, вважає її — лікарем-ерудитом, тому вирішив написати лист подяку на її домашню адресу, для цього звернувся до медичного реабілітаційного центру з запитом щодо відомостей про домашню адресу лікаря Г. Проте, головний лікар медичного реабілітаційного центру П. в листі на ім’я департаменту охорони здоров’я Одеської обласної державної адміністрації, в копії: головному департаменту забезпечення доступу до публічної інформації Адміністрації Президента України та Ч. повідомив щодо неможливості надати персональні данні лікаря Г., в зв’язку з особистою забороною лікаря надавати будь-кому інформацію (домашню адресу).
На підставі викладеного, позивач просив суд надати домашню адресу лікаря Г. для написання їй листа, а також стягнути з головного лікаря санаторія П. моральну шкоду у розмірі 25 000 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду Ч., а також його представник Т., звернулися до суду з апеляційною скаргою, в якій просили скасувати рішення суду та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
У своєму відзиві головний лікар П. зазначив, що вимоги викладені в апеляційній скарзі не визнає з підстав того що Г. особисто заборонила надавати свою домашню адресу будь-кому, а тому ст. 32 Конституції України та ст. 11 Закону України «Про інформацію» ніхто не може втручатися у особисте та сімейне життя людини.
Закон України «Про інформацію» зазначає про те, що Інформація з обмеженим доступом є конфіденційною. Конфіденційною є інформація про фізичну особу. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.
Тобто, особа надає інформацію про себе лише за своєю згодою. Вона має на це право, але не зобов’язана це робити на вимогу інших суб’єктів.
Окрім того, згідно зі статтею 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
В силу частин першої та другої статті 11 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року №2657-XII інформація про фізичну особу (персональні дані) — відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження.
Щодо факту заподіяння моральних чи фізичних страждань для відшкодування моральної шкоди не було надано доказів на підтвердження того, що саме головним лікарем медичного реабілітаційного центру П. спричинена моральна шкода Ч.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення — не має.
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв’язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Одеський апеляційний суд
Далее
Постанова КАС ВС від 06.10.2020 № 826/14088/16:
Суддя-доповідач: Кравчук В.М.
Правопорушенням у сфері господарювання для суб`єктів охоронної діяльності є невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, який повинен розрахуватись виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, а не з середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (осіб)
Ключові тези:
1. У вересні 2016 року Київський міський відділ Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду з позовом до ТОВ «Секьюрайті», у якому просив стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції у розмірі 1 814 005,95 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 328 477,97 грн.30. Так, у постановах від 18.09.2018 № 818/466/16, від 02.04.19 у справі № 808/1547/16 Верховний Суд дійшов висновку про те, що норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю суб`єктами охоронної діяльності встановлюється частиною шостою статті 11 Закону №4616-VI, норма якої є спеціальною відносно статті 19 Закону № 875-ХІ. У зв`язку з цим правопорушенням у сфері господарювання для суб`єктів охоронної діяльності є невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, який повинен розрахуватись виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, а не з середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (осіб), як передбачено статтею 19 Закону №875-ХІ; для визначення наявності або відсутності правопорушення підлягають застосуванню норми Закону №4616-VI.31. Питання кількості штатних працівників ТОВ «Секьюрайті» у 2014-15 роках, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, у справі не досліджувалося.32. Нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, судами попередніх інстанцій визначалися із середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу ТОВ «Секьюрайті».33. За викладених обставин, висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо невиконання відповідачем передбаченого законом нормативу створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю є передчасними.Далее
Верховний суд у Постанові від 9 вересня 2020 року №203/2519/19 вказав права державного виконавця на проникнення до приміщення під час виселення особи за рішенням суду.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) — сукупність дій визначених у цьому законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією, цим законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону, а також рішеннями, які відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню (ст.1 закону «Про виконавче провадження»).
Відповідно до ст.66 закону «Про виконавче провадження» державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч.6 ст.26 цього закону, перевіряє виконання боржником рішення про його виселення. У разі невиконання боржником рішення про його виселення самостійно державний виконавець виконує його примусово. Державний виконавець призначає день і час примусового виселення, про що письмово інформує боржника. Боржник вважається повідомленим про його примусове виселення, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися виселення, чи іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем. Відсутність боржника, належним чином повідомленого про день і час примусового виселення, під час виконання рішення про виселення боржника не є перешкодою для його виселення. Примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі. Якщо виконання рішення здійснюється за відсутності боржника, державний виконавець зобов’язаний провести опис майна. Описане майно передається для відповідального зберігання стягувачу або іншій особі, визначеній державним виконавцем.
Згідно з п.4 ч.3 ст.18 закону «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника — фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можна звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв’язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду.
Отже, державний виконавець за умови дотримання вимог ст.66 закону «Про виконавче провадження» має право на проникнення до житла на підставі рішення суду про усунення перешкод у користуванні таким житлом.
Постанова КЦС ВС від 15.07.2020 № 524/10054/16 (61-21748св18):Суддя-доповідач: Грушицький А. І.Ключові тези:Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «Колекторська компанія Вердикт», в якому просила встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу з відповідачем з 01 вересня 2007 року до 04 березня 2011 року та визнати за нею право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції стосовно недоведеності вимог позивача, оскільки із змісту позовної заяви не вбачається в чому саме полягає спір між позивачем та відповідачем, та яким чином відповідач не визнає, оспорює чи порушує права позивача стосовно володіння та розпорядження спірною квартирою.Аргументи касаційної скарги стосовно того, що відповідачем визнано позов, а тому суд апеляційної інстанції безпідставного скасував рішення суду першої інстанції з врахуванням такого визнання, не заслуговують на увагу.Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даному випадку відсутні.Далее
Касаційний цивільний суд, переглядаючи рішення у справі №522/11432/14 прийшов до наступного висновку щодо належного повідомлення сторін.
Суд залишив позовну заяву без розгляду, оскільки позивач двічі не з’явився в судове засідання, хоча повістки про його виклик були вручені представникові відповідача, який у свою чергу направив їх позивачеві через кур’єрську службу. Згідно з повідомленнями останньої повістки не були вручені та повернулися до суду з відміткою «відмова від отримання».
На думку КЦС, за таких обставин відсутні правові підстави вважати, що позивач був належним чином повідомлений про судовий розгляд. Адже повістки не були вручені позивачеві, як і не надано розписок про його повідомлення про призначені засідання. Крім того, повістки взагалі не надсилалися представникам позивача.
Таким чином, висновки суду про залишення позовної заяви без розгляду у зв’язку з повторною неявкою належним чином повідомлених позивача та його представника є передчасними.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 372/3161/18 підкреслив, що правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Порядком реалізації арештованого майна, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5, який діяв на час проведення оспорюваних електронних торгів (далі — Порядок).
Згідно з Порядком, електронні торги – продаж майна за принцом аукціону засобами системи електронних торгів через веб-сайт, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.
Також ВС зазначив, що відповідно до пунктів 3, 4 розділу II Порядку виконавець у строк не пізніше п`яти робочих днів після ознайомлення із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проект заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім — шістнадцятим пункту 2 цього розділу.
Державний виконавець направляє заявку на реалізацію арештованого майна начальнику відділу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, для підписання та передачі Організатору.
У разі встановлення відповідності документів вимогам законодавства чи після приведення їх у відповідність до вимог законодавства начальник відділу державної виконавчої служби підписує (за допомогою електронного цифрового підпису або власноруч у випадку, передбаченому пунктом 4 розділу 1 цього Порядку) заявнику на реалізацію арештованого майна та надсилає її Організатору разом із документами, передбаченими абзацами четвертим-тринадцятим пункту 3 розділу II цього Порядку, в електронному вигляді через особистий кабінет відділу державної виконавчої служби для знесення інформації про проведення електронних торгів у Систему.
Перевірка змісту заявки на відповідність вимогам законодавства Організатором не здійснюється. За відповідність документів, на підставі яких вноситься інформація до Системи, а також за достовірність інформації, зазначеної у заявці, відповідають посадові особи відділу державної виконавчої служби (приватний виконавець).
ДП «СЕТАМ» розміщує інформацію в системі електронних торгів виключно на підставі документів, наданих відповідним органом державної виконавчої служби. Обов’язок організатора торгів перевіряти законність дій державного виконавця щодо передачі майна на реалізацію та достовірність інформації, зазначеної у заявці на реалізацію арештованого майна, у тому числі наявність рішень щодо заборони органу ДВС вчиняти дії по виконанню виконавчого провадження чинним законодавством не передбачений.
ВС підкреслив, що державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення електронних торгів, а самі електронні торги з реалізації рухомого майна організовує і проводить організатор електронних торгів.
У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року по справі № 3-242гс16 зроблено висновок, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Тимчасового порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.
У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц також викладено правовий висновок, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути встановлені й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.
Тобто для визнання судом електронних торгів недійсним необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб’єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Підставою для пред’явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є наявність порушення норм закону при проведенні торгів водночас із порушенням прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.
Далее
