Однією з обов’язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спору про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 303/6974/16-ц.
Обставини справи
Суди встановили, що згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 10 лютого 1993 року, виданого на підставі рішення міської ради, співвласниками спірної квартири були: особа_4 та особа_5.
Позивач є дочкою особи_5, яка заповіла їй свою частку квартири, та рідною сестрою особи_4. Після смерті матері в 1999 році позивач подала заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини.
В жовтні 2013 року позивач подала заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини, після померлого брата. Вказані обставини встановлені в рішенні апеляційного суду від 20 жовтня 2006 року у справі № 303/6772/14-ц за позовом особи_6 до Мукачівської міської ради Закарпатської області про встановлення факту проживання однією сім’єю та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником вказаної квартири на підставі договору дарування від 18 березня 2016 року, за яким особа_3 подарувала її своєму сину – особі_2, є останній, тому оформити правовстановлювальні документи на квартиру у порядку спадкування позивач не мала можливості. Позивач вважала, що на момент відчуження спірної квартири квартира належала їй і вибула з її володіння поза її волею.
Позивач просила суд витребувати у відповідача квартиру, визнати недійсним договір дарування від 18 березня 2016 року та скасувати його державну реєстрацію.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області у задоволенні позову відмовлено.
Постановою апеляційного суду Закарпатської області рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову відмовлено з інших правових підстав.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що особа_1 не є власником квартири. Нею вчинено певні дії щодо оформлення права власності на спадкове майно, однак спадщину належним чином не оформлено, свідоцтво про право власності вона не отримала. На даний момент спірна квартира належить особі_2 на праві договору дарування, укладеного з особою_3. При цьому питання про витребування майна за безвідплатним договором може порушити тільки його власник, тому підстави для витребування майна згідно зі статтею 338 ЦК України відсутні.
Висновок Верховного Суду
Судді ВС підкреслили, що незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).
Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.
ВС зауважив, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.
Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Отже, системний аналіз зазначених норм права та їх тлумачення свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Проте відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
Судом установлено, що після смерті матері позивача – особи_5 та брата позивача – особи_4 відкрилася спадщина на належне їм майно – квартиру, яке успадкувала особа_1.
Отже, особа_1, звернувшись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, стала власником квартири, тому має право володіти та користуватися цим майном.
Відсутність реєстрації права власності на зазначену квартиру зумовлює обмеження у праві розпорядження нею.
Крім того, рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року у цивільній справі № 303/6772/14-ц за позовом особи_6 до Мукачівської міської ради Закарпатської області про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, апеляційну скаргу особи_1 було задоволено, рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 грудня 2014 року скасовано. У задоволенні позову особи_6 відмовлено.
ВС зауважив, що за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Отже, з урахуванням викладених вище норм процесуального та матеріального права однією з обов’язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.
Таким чином, у порушення статей 89, 263-264, 382 ЦПК України суди на зазначені вище положення закону уваги не звернули, не з’ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, не надали належної правової оцінки доводам і доказам сторін та дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що особа не була власником квартири на момент відчуження її особою_2.
За таких обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Далее
Далее
У разі переходу права власності на об’єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначений об’єкт оподаткування, а для нового власника – починаючи з місяця, в якому він набув право власності. Про це інформує ДПС у Волинській області.
Податкові повідомлення-рішення про сплату суми податку, обчисленого згідно з п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ, та відповідні платіжні реквізити, зокрема органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Зауважимо, платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації) для проведення звірки даних щодо:
— об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку;
— розміру загальної площі об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку;
— права на користування пільгою із сплати податку;
— розміру ставки податку;
— нарахованої суми податку.
Отже, для фізичної особи, яка отримала об’єкт житлової нерухомості у спадщину після смерті його власника, податок обчислюється контролюючим органом за місцем її податкової адреси (місцем реєстрації) починаючи з місяця, у якому така особа набула право власності.
Звертаємо увагу, що нотаріус за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса та/або в сільських населених пунктах – уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини щокварталу подають до контролюючого органу інформацію про видачу свідоцтва про право на спадщину в порядку, встановленому ПКУ для податкового розрахунку. У такому самому порядку нотаріуси подають інформацію про посвідчення договорів дарування. На підставі отриманої інформації органами державної податкової служби проводиться розрахунок розмірів податку на доходи фізичних осіб та військового збору, які має сплатити спадкоємець або обдаровуваний.
Далее
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 750/8819/19 , в якій досліджував питання виплати спадкоємцю нарахованої за життя спадкодавця пенсії.
Обставини справи
Особа звернулася до суду з позовом до головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (ГУ ПФУ в Чернігівській області) про стягнення грошових коштів, набутих у порядку спадкування за законом.
Позовна заява мотивована тим, що померла її тітка, яка з 2014 року отримувала пенсію у Срібнянському відділі Прилуцького об’єднаного управління Пенсійного фонду України.
Зазначала, що вона отримала поштовий переказ від відповідача на недоотриману тіткою пенсію у розмірі 114 140,43 грн. На її звернення до ГУ ПФУ в Чернігівській області, останнє повідомило, що виплатило недоотриману пенсію померлої за період часу з 1 жовтня 2016 року до 30 вересня 2018 року відповідно до положень частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Позивач просила суд визнати за нею право власності на набуті в порядку спадкування за законом грошові кошти недоотриманої пенсії у зв’язку зі смертю її тітки за період часу з 1 серпня 2015 року до 1 червня 2016 року у розмірі 34 539,45 грн; стягнути з відповідача на свою користь набуті в порядку спадкування за законом грошові кошти недоотриманої пенсії у зв’язку зі смертю за період часу з 1 серпня 2015 року до 1 жовтня 2016 року у розмірі 38 427,15 грн та судовий збір.
Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова позов задоволено частково. Стягнуто з ГУ ПФУ в Чернігівській області на користь особи набуті в порядку спадкування за законом грошові кошти недоотриманої пенсії у розмірі 3 887,20 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог мотивовано тим, що відповідач незаконно перешкоджає позивачу у реалізації своїх прав як спадкоємця на отримання всього належного їй спадкового майна.
Визначаючи розмір грошових коштів, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, суд першої інстанції виходив з різниці загального розміру належної позивачу суми недоотриманої пенсії померлої тітки відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом та фактично виплачених їй грошових коштів недоотриманої пенсії.
Постановою Чернігівського апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Висновок Верховного Суду
ВС підкреслив, що статтею 1227 ЦК України передбачено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім’ї, а у разі їх відсутності — входять до складу спадщини.
Відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час. Але не більше ніж за три роки до дня завершення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачуються одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Також ВС зауважив, що згідно із частинами першою та другою статті 52 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв’язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім’ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім’ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Члени сім’ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім’ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім’ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв’язку з його смертю, входить до складу спадщини.
ВС наголосив, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що положення частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.
Також встановлено, що позивач успадкувала належні спадкоємцю суми пенсії відповідно до положень статті 1227 ЦК України у тому розмірі, у якому спадкодавець мав право на їх виплату на момент своєї смерті, за останні три роки. Дата звернення спадкоємця до органу Пенсійного фонду України з вимогою про виплату нарахованої за життя спадкодавця пенсії не впливає на розмір виплат та не надає органам Пенсійного фонду України права на обмеження цих виплат.
Колегія суддів погодилась з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову в частині визнання за позивачем права власності на набуті в порядку спадкування за законом грошові кошти недоотриманої пенсії у зв’язку зі смертю особи_2 за період часу з 1 серпня 2015 року до 1 червня 2016 року у розмірі 34 539,45 грн, оскільки свідоцтво про право на спадщину за законом від 02 липня 2019 року, видане ОСОБА_1 не є предметом спору у даній справі. Свідоцтво про право на спадщину за законом від 02 липня 2019 року, видане ОСОБА_1 не оспорено та є чинним.
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.
Далее
В обґрунтування своєї позиції ВП вказала, що відповідно до пункту 6.18 Правил користування електричною енергією у разі звільнення займаного приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією споживач зобов’язаний повідомити постачальника електричної енергії та (у разі наявності відповідного договору) електропередавальну організацію або основного споживача не пізніше ніж за 20 робочих днів до дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією та надати заяву щодо розірвання договору, і в цей самий термін здійснити сплату всіх видів платежів, передбачених відповідними договорами, до заявленого споживачем дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією включно.
Постачальник електричної енергії зобов’язаний припинити постачання електричної енергії за договором, а електропередавальна організація (основний споживач) — передачу електричної енергії (спільне використання технологічних електричних мереж) з заявленого споживачем дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією. За умови одночасного розірвання договору про постачання електричної енергії з попереднім споживачем, виплати всіх видів платежів, передбачених відповідними договорами, та звернення нового споживача щодо укладення договору про постачання електричної енергії в межах одного розрахункового періоду припинення електропостачання об’єкта не здійснюється.
У разі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення споживачем постачальника електричної енергії та (у разі наявності відповідного договору) електропередавальну організацію або основного споживача про звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією споживач зобов’язаний здійснювати оплату спожитої на таких об’єктах електричної енергії та інших платежів виходячи з умов відповідних договорів.
З новим споживачем укладаються договори відповідно до вимог законодавства України, зокрема цих Правил та нормативно-технічних документів, після розірвання договорів зі споживачем, який звільняє приміщення.
Тобто зобов’язання з розірвання договору про постачання електричної енергії з попереднім споживачем покладені на сторони такого договору і новий власник, який виявив бажання стати споживачем електричної енергії, не наділений ні повноваженнями вчиняти дії, направлені на розірвання договору про постачання електричної енергії, стороною якого він не був, ні нести будь-яких обов’язків у правовідносинах, які виникли між іншими суб’єктами.
Далее
