Останнім часом Банки масово звертаються із позовними заявами про стягнення заборгованості із осіб, які відкривали кредитну лінію шляхом оформлення кредитної картки в банківській установі.
Так, клієнт Банку, в свій час, заповнив бланк заяви на виготовлення кредитної картки з певним лімітом, отримав кошти, а надалі, виявилось, що він, начебто, підписав договір приєднання про надання банківських послуг та повинен повернути грошову суму банку із нарахуванням відсотків, незрозуміло яким чином визначених.
Як правило, у позові, Банк, як обгрунтування своїх вимог, зазначає наступне: що підписуючи Заяву на отримання кредитної картки, відповідач надав згоду на приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг», «Тарифи банку», що в цілому є змішаним договором та підтверджує укладення Договору про надання банківських послуг.
Що робити в такому випадку? Погоджуватись та сплачувати, чи йти до суду та заперечувати?
Пояснюємо далі.
В першу чергу, визначимось із правовою природою заяви на отримання кредитної картки.
За загальним правилом, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона — підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку Банк).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Дуже часто трапляється, що Банки звертаються із позовними вимогами до позичальника про стягнення заборгованості по кредитним зобов’язанням із пропущенням строку позовної давності.
Позовну давність можливо застосувати тільки по заяві сторони по справі, суд не має право самостійно застосовувати такі строки.
Відповідно до ст.267 ЦПК України, — позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання — письмового чи усного.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року № 6-2667цс16, у постанові ВС від 26 червня 2018 року, справа № 522/15385/14-ц.
Як визначити чи сплив строк позовної давності по вашому кредиту, на прикладі отримання кредиту у вигляді оформлення кредитної картки з певним кредитним лімітом, допоможемо зрозуміти у даній статті.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та відсотків за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Проаналізувавши умови кредитного договору та зміст зазначених правових норм, можна дійти висновку, що за договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі — не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України). Вказана правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року (справа 6-95цс14).
За висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 19 березня 2014 року у справі №6-14цс14, за таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі — зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст.261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.
Нагадуємо, що жодна кредитна історія є унікальною, і для того, щоб зрозуміти, яку правову стратегію вибрати саме по вашій справі, рекомендуємо звертатись до адвокатів по кредитним спорам.
Якщо Вам необхідна консультація чи правова допомога або комплексне ведення справи у суді, звертайтесь до офісу компанії: м.Одеса, Адміральський проспект, 25, Юридична компанія-Лєгал
Або за телефонами: 701-88-71; 097-754-79-48; 068-124-25-85
Адвокат Л.Я. Єфімова
Далее
Судовий наказ — форма судового рішення, запроваджена Цивільним процесуальним кодексом України, про стягнення з боржника грошової суми або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.
Судовий наказ є зручним механізмом для:
В таких випадках законом надано право звернутись до суду з вимогами, наведеними вище, із заявою про видачу судового наказу.
Важливо: враховуючи, що судовий захист позивача на стягнення грошових коштів може бути реалізований як в позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу, подача заяви про видачу судового наказу перериває позовну давність.
Судовий наказ одночасно є виконавчим документом. Тобто має подвійну правову природу. Така його подвійна правова природа є винятком із загального правила та визначена необхідністю захисту безспірних прав стягувача у спрощеному порядку на підставі безспірних доказів.
Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими законом для виконання судових рішень, порядок його видачі здійснюється за наказним провадженням, регламентованим ЦПК.
Але, що робити, якщо наприклад, судовий наказ видали у відношенні Вас, але Ви з ним не згодні.
